ЛЕКЦІЯ СЬОМА

ПРО ВБИВСТВО ЖИВИХ ІСТОТ

Убивство живих істот — це дуже дражлива тема. Для практикувальників наші вимоги досить суворі: практикувальникам не можна вбивати. У Школі Будди, Школі Дао або практиках Цімень, в будь-якому методі практики із цих шкіл, якщо лиш там вдосконалюються за істинним Законом, убивати живих істот категорично заборонено. У цьому немає сумнівів. Оскільки після вбивства виникають колосальні проблеми, ми маємо поговорити про це детально. Під убивством у первинному буддизмі здебільшого малося на увазі вбивство людини, що було найтяжчим. Згодом почали вважати дуже важливими великих істот, велику худобу чи порівняно великих тварин. Чому ж у колах удосконалювальників завжди настільки суворо ставилися до питання вбивства живих істот? У минулому в буддизмі казали, що, коли тих, хто не мав померти, було вбито, вони перетворюються на самотні душі й диких привидів. Раніше звертали велику увагу на ритуал спасіння душ загиблих, який був спрямований саме на таких людей. Якщо не провести для них цього ритуалу, то цим істотам нічого їсти й пити, і вони перебувають у дуже гіркому становищі. Так колись уважали в буддизмі.

Ми кажемо, що коли одна людина зробила іншій щось погане, то вона віддасть їй досить великий Де як компенсацію. Це ми, як правило, маємо на увазі привласнення чужих речей та іншого. Та якщо відразу обірвати чиєсь життя — чи то тварини, чи то іншої істоти, — це створить неймовірно велику карму. У минулому під убивством здебільшого мали на увазі вбивство людини — це створювало досить величезну карму. Але вбивство звичайних істот також не є легким проступком. Воно безпосередньо створює дуже велику карму. Зокрема, як практикувальнику в процесі вдосконалення на різних рівнях тобі встановлюють невеличкі біди. Усе це твоя власна карма, твої власні біди. Їх розставлено на різних рівнях, щоб дати тобі підвищитися. Коли прийде така біда — тільки ти підвищиш Сіньсін, як уже зможеш подолати її. Та якщо відразу буде додано настільки колосальну карму, тоді як ти пройдеш це? Покладаючись на свій Сіньсін, ти ніяк не зможеш це пройти. Як наслідок, ти, можливо, уже зовсім не зможеш удосконалюватися.

Ми виявили, що коли людина народжується, у певних межах Всесвіту одночасно народжується багато-багато її «я», які мають однакову з нею зовнішність, одне ім’я і майже таку саму поведінку, тому їх можна називати частинами її єдиного цілого. Це містить таку проблему: якщо одна з істот (так само відбувається і з життям великої тварини) раптом загинула, а всі інші її «я» кожного простору не дійшли кінця процесу життя, який було визначено спочатку, то їм належатиме прожити ще дуже багато років. Отже, загибла істота потрапляє в становище, коли не має притулку, і дрейфує в Усесвіті. Колись поговорювали про самотніх душ і диких привидів, яким нічого їсти й пити і які дуже страждають. Може, воно й так. Але ми цілком достовірно бачимо, що вбита істота перебуває в дуже страшному становищі. Вона весь час чекає. Чекає, доки всі її «я» кожного простору не дійдуть кінця свого життєвого процесу. І лише тоді вони разом можуть розпочати пошук свого притулку. Чим триваліший час очікування, тим тяжчі страждання такої істоти. І чим тяжчі її страждання, тим більше карми, що спричиняє її муки, невпинно передається в тіло вбивці. Подумай: наскільки колосальну карму ти собі додаси? Ми це побачили за допомогою здатностей.

Ми також побачили таку ситуацію: коли людина народжується, в особливому просторі вже є форма існування всього її життя. Тобто там уже міститься все те, що ця людина повинна буде робити на кожному етапі свого життя. Хто ж розплановує все її життя? Цілком очевидно, це робить ще вища Істота. Наприклад, у суспільстві звичайних людей після свого народження вона перебуває в сім’ї, у школі або, коли виросте, — на підприємстві. Через свою роботу людина встановлює всебічні зв’язки із суспільством. Тобто так розплановано побудову цілого суспільства. Але через те, що ця істота раптом загинула, усе пішло не за встановленим спочатку планом — сталися зміни. Тоді та Вища істота аж ніяк не помилує того, хто зірвав цю справу. Замисліться: будучи практикувальниками, ми вдосконалюємося на високі рівні. Якщо істота високого рівня не помилує ту людину, скажіть, хіба вона ще зможе вдосконалюватися? Рівень деяких учителів не такий високий, як у Вищої істоти, що планує цю справу. Тому навіть учитель тієї людини разом з нею потрапить у біду — навіть його буде скинуто вниз. Подумай: хіба це звичайна проблема? Отже, якщо хтось скоїть такий учинок, йому вже буде дуже важко вдосконалюватися.

Серед учнів Фалунь Дафа, можливо, є такі, хто бився у воєнний час. Війна є станом, викликаним великими змінами цілих небесних знамень. Ти ж усього-на-всього один з елементів того стану. Якби під час змін небесних знамень унизу ніхто нічого не робив, то це все-таки не змогло б викликати в суспільстві звичайних людей такий стан, а отже, це вже не називалося б змінами небесних знамень. Такі події розвиваються слідом за більш значними змінами. Не можна робити тебе цілком відповідальним за ту подію. Ми тут кажемо про карму, принесену вбивством заради особистої боротьби, або заради того, щоб задовольнити власні інтереси, або коли хтось тобі чимось заважає, і ти, хай там що, хочеш скоїти лихий учинок. Щоразу ж, коли це стосується великих змін цілого простору, великих змін становища в суспільстві, — це не твоя справа.

Убивство живих істот створює величезну карму. Тож деякі з вас подумали: «Не можна вбивати живих істот. Але ж я вдома готую їжу... Якщо я не вбиватиму, що ж моїй родині тоді їсти?» Це конкретне питання мене не турбує. Я викладаю практикувальникам Закон, а не цілком довільно кажу звичайним людям, як їм потрібно жити. Як учиняти в конкретних питаннях, оцінюй згідно з Дафа: як, тобі здається, правильно робити, так і роби. Звичайні люди як хочуть, так і вчиняють. То їхні справи. Неможливо, щоб усі люди щиро вдосконалювалися. А до практикувальників уже слід висувати вимоги за високими критеріями. Отже, висунуті тут умови адресовано практикувальникам.

Живими є не лише люди і тварини, а й рослини. В інших просторах життя втілюється в будь-якій матерії. Коли твоє небесне око відкривається на рівні Прозріння ока Закону, ти виявляєш, що каміння, стіни — усі предмети — розмовляють, вітаються з тобою. Можливо, хтось із вас подумав: «Ну то зернові та овочі, які ми їмо, теж є живими»; а також «Що робити, коли вдома з’явилися мухи й комарі? Улітку від укусів комарів стає надзвичайно нестерпно. Бачиш, як вони тебе кусають, але залишаєшся нерухомим. Бачиш, як мухи сідають на їжу й дуже її забруднюють, але прибивати їх знову-таки не можна». Я вам скажу. Нам не можна довільно й безпричинно вбивати живих істот. Але ми й не можемо стати педантичними джентльменами, що весь час приділяють увагу цим дрібницям і, коли йдуть дорогою, стрибають, боячись розчавити навіть мурах. Я б сказав, що ти живеш стомливо. Хіба це не є знову пристрастю? Ти пройшов стрибаючи й не розчавив мурах, але все-таки розчавив численних мікроорганізмів. У мікроскопічному стані існує багато ще менших істот, є ж іще грибки й бактерії. Можливо, ти чимало їх розчавив. Нам що, через це відмовитися жити? Не можна такими ставати. Так буде неможливо вдосконалюватися. Потрібно звертати свою увагу на важливі речі і вдосконалюватися з гідністю.

Коли вже ми, люди, живемо, то й маємо право підтримувати своє життя. Отже, наше життєве середовище має відповідати вимогам людського життя. Нам не можна навмисно завдавати живим істотам шкоди, але, з другого боку, нам не можна надто грузнути в цих дрібницях. Наприклад, овочі та зернові продукти живі, але ми не можемо через те, що вони живі, нічого не їсти й не пити. Інакше про яке ще загартовування Гун тоді можна буде вести мову?! Потрібно дивитися ширше. Наприклад, коли ти йшов дорогою, а мурахи та інші комахи забігли тобі під ноги, і їх було розчавлено, — тоді, можливо, їм слід було померти, адже ти завдав їм шкоди ненавмисно. У живому світі або серед мікроорганізмів існує проблема екологічного балансу. Якщо їх стане забагато, вони заполонять усе навколо. Тому ми дотримуємося вдосконалювання з гідністю. Коли вдома з’являються мухи й комарі, ми їх виганяємо і встановлюємо на вікна москітні сітки, що не даватимуть їм залітати. Та іноді їх вигнати не вдається, тоді вбили, так вбили. У просторі, у якому мешкають люди, вони кусають людей, шкодять людям. Звичайно, потрібно їх виганяти. А якщо цього зробити не виходить, не можна просто так стояти й дивитися, як вони кусають людей. Ти практикувальник і за себе не боїшся, адже ти несприйнятливий до хвороб. Але твої рідні не практикують і є звичайними людьми, у яких усе ще існує проблема зараження хворобами. Не можна залишатися бездіяльним, коли бачиш, що комахи кусають твою дитину в обличчя.

Наведу вам приклад. За молодих років Шак’ямуні сталася така історія. Одного дня Шак’ямуні хотів прийняти ванну. Він попросив свого послідовника почистити ванну, що стояла в лісі. Його послідовник прийшов туди й побачив, що по всій ванні повзають комахи. Він подумав, що коли чиститиме ванну, комахи можуть загинути. Він повернувся до Шак’ямуні й сказав: «По всій ванні повзають комахи». Шак’ямуні тоді, не дивлячись на нього, промовив: «Ти піди і почисти цю ванну». Цей послідовник прийшов до ванни й побачив, що йому нізвідки почати — один рух рукою, і комахи загинуть. Довелося знову вертатися. Він знову підійшов до Шак’ямуні і сказав: «Шановний учителю, по всій ванні повзають комахи. Від одного руху моєї руки вони загинуть». Шак’ямуні поглянув на нього й сказав: «Я тебе прошу лиш ванну почистити». Його послідовника раптом осінило, він пішов і швидко почистив ванну. Ця історія пояснює таке питання: ми не можемо не митися через комах; не можемо шукати собі житло надворі через комарів; не можемо через те, що злаки живі і овочі теж живі, «затягнути собі горло», нічого не їсти й не пити. Ні. Нам слід налагодити цей зв’язок, треба вдосконалюватися відкрито і з гідністю. Ми не завдаємо живим істотам шкоди навмисно, і цього вже достатньо. Водночас людина повинна мати свій життєвий простір і життєві умови, які також треба захищати. Людина має підтримувати своє життя й нормальний побут.

Раніше деякі фальшиві майстри цігун казали: «Першого й п’ятнадцятого числа за місячним календарем живих істот убивати можна». А інші казали: «Можна вбивати двоногих», — неначе двоногі не є живими істотами. Невже вбивство живих істот у перші та п’ятнадцяті числа вважається вже не вбивством, а копанням землі? Те, що майстер цігун фальшивий, цілком можна визначити, судячи з його слів і поведінки: що він каже, за чим женеться. Зазвичай усякий майстер цігун, що таке каже, одержимий футі. Поглянь, майстер, одержимий лисицею, їсть курятину з таким виглядом, що просто «пожирає, як вовк, заковтує, як тигр». Навіть кісток не бажає виплюнути.

Убивство живих істот не лише створює величезну карму, а й порушує тему Милосердя. Хіба ми, удосконалювальники, не повинні мати Милосердя? Коли наше Милосердя проявляється, ми можемо побачити, що всі істоти страждають. Хай на кого глянеш, усім гірко. Виникне таке явище.

ПРО ВЖИВАННЯ М’ЯСА

Уживання м’яса — це теж дуже дражлива тема. Але вживання м’яса не є вбивством живих істот. Ви вивчаєте Закон уже стільки часу, і ми не вимагали, щоб ви перестали вживати м’ясо. Дуже багато майстрів цігун, тільки-но ти прийшов на курси, уже кажуть тобі: «Відтепер більше не можна їсти м’ясо». Ти, імовірно, думаєш: «Раптом заборонили їсти м’ясо. Я ще до цього морально не підготувався!» Можливо, сьогодні вдома на обід тушкована курка, смажена риба. Пахне дуже смачно, а їсти не можна. Тим, хто вдосконалюється в релігіях, теж не дозволяють вживати м’ясо. Як правило, у цігун Школи Будди і в деяких цігун Школи Дао теж так кажуть — не можна їсти м’ясо. Ми тут не змушували вас так учиняти, але ми також приділяємо цьому увагу. Тоді як ми до цього ставимося? У нашому методі практики Закон загартовує людину. Метод, у якому Закон загартовує людину, означає, що деякі стани проявляються з Гун, із Закону. У процесі практики на різних рівнях виникають різні стани. Отже, одного дня або сьогодні після закінчення моєї лекції хтось увійде в такий стан: він більше не зможе їсти м’ясо. Запах м’яса стане для нього дуже смердючим. Коли він його з’їсть, то його нудитиме. Це не те що тебе штучно обмежують, не даючи тобі їсти м’ясо, чи те, що ти сам себе примушуєш його не їсти. Це йде зсередини. Коли досягаєш цього рівня, з Гун відображається те, що більше не можеш уживати м’ясо. Якщо ж ти дійсно проковтнеш його, то потім блюватимеш.

Наші досвідчені учні знають, що в удосконалюванні за Фалунь Дафа виникає цей стан, що на різних рівнях проявляються різні стани. Деякі з учнів мають дуже велику жагу, сильне бажання їсти м’ясо. Зазвичай вони можуть дуже багато його з’їсти. Коли іншим м’ясо здається дуже смердючим, вони такого не відчувають і все ще можуть його їсти. Що ж зробити, щоб вони відкинули цю пристрасть? Коли вони їстимуть м’ясо, у них заболить живіт. А коли його не їстимуть, не болітиме. Виникне такий стан. Це означає, що більше не можна їсти м’ясо. Невже в нашій школі відтоді поривають усякі зв’язки з м’ясом? Ні. Як ставитися до цієї проблеми? Коли не можеш їсти м’ясо, це приходить дійсно від душі. І в чому ж мета? Коли під час удосконалювання в монастирі тобі не дозволяють вживати м’ясо і наш прояв, коли не можеш його їсти, — обидва ці методи призначені для того, щоб позбавити людину жаги до м’яса та відповідної пристрасті.

Деякі люди, коли взяли тарілку з їжею, якщо там немає м’яса, просто не можуть доїсти страву. Це пристрасть звичайних людей. Одного дня вранці я проходив через задні ворота парку Перемоги в Чанчуні. Троє людей виходили із воріт і дуже голосно розмовляли. Один із них казав: «Що це за цігун, який не дозволяє їсти м’ясо? Скороти мені життя на десять років, але м’ясо я буду їсти!» Ось наскільки велика його пристрасть. Замисліться: чи не слід позбутися такої пристрасті? Безперечно, слід. Людина в процесі вдосконалення якраз і позбувається всіляких бажань і пристрастей. Скажемо прямо: якщо бажання їсти м’ясо не усунено, хіба це не означає, що не усунено пристрасть? Хіба так можна досягти Повної Досконалості? Отже, якщо хтось має пристрасть, то йому слід позбутися її. Але, з другого боку, практикувальник відтоді перестає вживати м’ясо не назавжди. Мета не в тому, щоб не давати тобі вживати м’ясо. Мета — не давати тобі мати цю пристрасть. Якщо в той період, коли ти не можеш їсти м’ясо, ти усунеш цю пристрасть, то згодом, імовірно, знову зможеш його їсти. Запах м’яса перестане бути для тебе смердючим, а смак — таким мерзенним. Тоді їж собі, це не буде проблемою.

Коли ти зможеш його їсти, у тебе вже зникне пристрасть, зникне пристрасть до м’яса. Але станеться велика зміна. Потім, коли ти знову їстимеш м’ясо, воно вже не буде для тебе смачним. Якщо вдома приготують м’ясо, ти їстимеш його разом з усіма, якщо ні, ти навіть про нього й не згадаєш. Коли ти їстимеш м’ясо, воно не здаватиметься тобі ароматним. Ось який виникне стан. Але вдосконалюватися серед звичайних людей дуже важко. Якщо вдома постійно готуватимуть м’ясо, то з плином часу воно знову почне здаватися тобі смачним. Згодом станеться рецидив. У всьому процесі вдосконалення багато разів можуть відбуватися такі рецидиви. Раптом ти знову не зможеш їсти м’ясо. Як не зможеш, то й не їж. Ти справді не зможеш їсти м’ясо. Якщо з’їси, тебе знудить. Коли ж ти знову зможеш його їсти, то їж. Скорися природному плинові речей. Питання не в тому, вживати м’ясо чи ні. Ключ у тому, щоб позбутися пристрасті.

У нашій школі Фалунь Дафа люди просуваються досить швидко. Тільки б ти підвищував свій Сіньсін, тоді кожний рівень прориватимеш дуже швидко. Деякі з вас і так уже не дуже ласі до м’яса, їм байдуже, є воно чи ні. У таких людей цей стан протриває лише 1–2 тижні і вже мине, вони вже зітруть цю пристрасть. А в деяких він триватиме місяць, два, три місяці, можливо, пів року. За відсутності вкрай особливих обставин вони знову зможуть уживати м’ясо не пізніше ніж за рік. Адже м’ясо вже стало невіддільною частиною людського раціону. Але тим, хто професійно вдосконалюється в монастирях, не можна їсти м’ясо.

Поговоримо про позицію буддизму щодо вживання м’яса. У найбільш ранньому первинному буддизмі не утримувалися від м’яса. Коли свого часу Шак’ямуні вів за собою послідовників вдосконалюватися у тяжких умовах в лісі, тоді зовсім не було заповіді про відмову від м’яса. Чому ж її не було? Бо, коли Шак’ямуні 2500 років тому викладав Закон, людське суспільство було дуже відсталим. У багатьох регіонах існувало сільське господарство, а в багатьох ще ні. Площа орної землі була дуже малою, усюди простягалися ліси. Із зерновими культурами була надзвичайно напружена ситуація, вони траплялися вкрай рідко. Люди, які щойно вийшли з лона первісного суспільства, жили здебільшого полюванням. У численних регіонах м’ясо було для людей основною їжею. Щоб максимальною мірою усунути пристрасті у своїх послідовників, Шак’ямуні взагалі не давав їм торкатися грошей, майна тощо. Він навчав учнів просити їжу, збирати милостиню. Що їм люди давали, те вони і їли, адже вдосконалювальникам не можна було перебирати харчами. А серед їжі, яку їм давали, могло бути й м’ясо.

Проте в первинному буддизмі був такий термін як «заборонена їжа». Утримання від забороненої їжі походить саме з первинного буддизму. Але нині забороненою їжею виставляють уживання м’яса. Насправді ж тоді під нею малося на увазі не м’ясо, а цибуля, імбир, часник і тому подібне. Чому ж це вважали забороненою їжею? Численні ченці зараз не можуть цього пояснити, бо багато хто з них по-справжньому не вдосконалюється і багато чого не знає. Шак’ямуні проповідував учення про «Заповідь, Медитацію, Мудрість». Заповідь — це зречення всіх бажань звичайних людей; під Медитацією мається на увазі те, що практикувальник удосконалюється, цілковито занурившись у медитацію, — йому треба повністю поринути в спокій. Усе, що заважало їм поринути в медитацію і не давало вдосконалюватися, вважали серйозною завадою. Якщо хтось з’їдав цибулю, імбир або часник, то видихав надзвичайно гострий запах. Тієї пори ченці, утворюючи кола із сімох-вісьмох людей, коло за колом сиділи в медитації в лісі чи в печері. Якщо хтось з’їдав щось таке, то спричиняв різкий і дуже дратівний запах. Цим він заважав іншим медитувати, заважав їм поринути в медитацію, серйозно перешкоджав їм загартовувати Гун. Тому й була така заповідь — ці продукти вважали забороненими і не дозволяли їх вживати. Такий сильний запах дуже огидний багатьом істотам, що виробляються в людському тілі шляхом удосконалювання. Коли людина вживає цибулю, імбир або часник, у неї може з’явитися пристрасть — якщо їх багато їсти, можна до них приохотитися. Тому їх і вважали забороненою їжею.

У минулому багато ченців після того, як досягли в удосконалюванні дуже високого рівня й набули стану відкритого або напіввідкритого Гун, знали, що заповіді, яких дотримуєшся у процесі вдосконалення, є несуттєвими. Коли зміг звільнитися від пристрасті, сама матерія вже зовсім не відіграє ролі, а дійсно створює людині завади саме пристрасть. Тому ченці високого рівня, які були протягом історії, побачили, що вживання м’яса для людини не є якимось ключовим питанням. Ключове питання: чи можеш ти позбутися відповідної пристрасті. Якщо не маєш пристрасті, то, хай що ти їси, щоб наїстися, усе годиться. Оскільки в монастирях саме так удосконалюються, то багато хто вже до такого звик. Крім того, це вже є не одним лише питанням заповіді, а стало входити в монастирські правила й розпорядок. Там зовсім не можна вживати м’ясо, тож люди вже звикли так удосконалюватися. Візьмімо ченця на ім’я Цзігун. У художній творчості з нього зробили яскравого персонажа: ченцям не слід уживати м’ясо, а він його вживав, і це дуже виокремлює його з-поміж інших. Насправді ж, коли Цзігуна вигнали з монастиря Лін’їньси, звичайно, їжа стала для нього дуже нагальною проблемою — настав критичний момент для його виживання. Щоб заповнити шлунок, що йому вдавалося роздобути, те він і їв. Він лише хотів заповнити шлунок і не мав жодної пристрасті, пов’язаної з їжею, йому було однаково, що їсти. Досягнувши свого рівня в удосконалюванні, він зрозумів цей принцип. Насправді Цзігун усього-на-всього якихось один чи два рази випадково їв м’ясо, от і все. Щойно хтось розповів про ченця, який уживає м’ясо, і письменник зацікавився. Чим тема дивовижніша, тим більш охоче люди це читатимуть. Художні ж твори походять з нашого життя, але виходять за межі життя. Так цей персонаж і набув популярності. Насправді якщо дійсно позбудешся відповідної пристрасті, то немає значення, що ти їси, щоб наїстися.

У Південно-Східній Азії або на півдні Китаю, у районі провінцій Гуандун і Гуансі, деякі світські буддисти в розмові не згадують того, що вони вдосконалюються в Будду, неначе термін «удосконалення в Будду» надто старомодний. Вони кажуть, що вони пісники, вегетаріанці. Тобто вони мають на увазі те, що шляхом вегетаріанства вдосконалюються в Будду. Такі світські буддисти вважають удосконалення в Будду чимось настільки примітивним. Хіба можна вдосконалитися в Будду, якщо лиш став вегетаріанцем? Як вам відомо, бажання їсти м’ясо — це всього-на-всього лише один з видів пристрастей, бажань, лише одна така пристрасть. Вегетаріанство вказує на те, що ти усунув лише одну таку пристрасть. Також потрібно позбутися заздрості, потягу до суперництва й боротьби, радості, прагнення показувати себе й найрізноманітніших пристрастей, яких людина має велику кількість. У самовдосконалюванні можна досягти Повної Досконалості, тільки якщо відкинути всі такі пристрасті та бажання. А ось коли позбутися лише бажання їсти м’ясо, хіба цього достатньо, щоб удосконалитися в Будду? Таке твердження є хибним.

Якщо казати про їжу, справа не обмежується лише м’ясом. Не можна бути ласим ні до якої їжі — те ж саме і з уживанням інших продуктів. Деякі з вас кажуть: «Я люблю їсти це». То також пристрасть. Удосконалювальники по досягненню певного ступеня не мають такої пристрасті. Звичайно, ми викладаємо наш Закон на дуже високому рівні, робимо це, переплітаючи різні рівні. Неможливо відразу досягти цього. Скажімо, тобі хочеться їсти ту страву. Як ти справді дійдеш у вдосконалюванні того етапу, коли слід усунути таке бажання, тоді ти вже не зможеш її їсти. Якщо з’їси, то її смак буде вже не таким, а, можливо, якимось іншим. Коли я працював на підприємстві, їдальня при ньому постійно зазнавала збитків і згодом закрилася. Після цього всі почали приносити обіди із собою. Приготування вранці якоїсь їжі є дуже клопітним, адже тоді ти дуже зайнятий тим, що збираєшся на роботу. Іноді я купував по дві парові булочки й по порції тофу під соєвим соусом. За логікою, настільки просту їжу можна було б вживати. Але весь час це їсти теж не можна. Тут так само тобі дають усунути цю пристрасть. Щойно ти поглянеш на тофу, як зроблять так, щоб у тебе в шлунку виділилася кислота, унаслідок чого ти більше не зможеш його їсти. Бояться, що в тебе виникне пристрасть. Звичайно, щоб таке проявилося, потрібно досягти в удосконалюванні певного рівня. Коли лише починаєш, такого не буває.

У Школі Будди не вживають спиртного. Чи бачив ти таке, щоб хтось із Будд тримав глечик вина? Ні. Я розповідав про стан, коли ти не можеш їсти м’ясо. Під час удосконалювання серед звичайних людей, після того як позбудешся пристрасті, згодом знову зможеш без проблем його вживати. Але після того, як перестанеш уживати алкоголь, тобі більше не можна буде його вживати. Адже в тілі практикувальника всюди міститься Гун, чи не так? Гун усіляких форм. Деякі здатності проявляються на поверхні твого тіла. Усі вони чисті. Щойно ти вип’єш щось спиртне, як — «Фіть!» — усі такі здатності відразу залишать твоє тіло. В одну мить у тобі нічого не зостанеться, адже всі вони не терплять запаху спирту. Ти заразився звичкою, якої дуже важко позбутися. Уживаючи алкоголь, людина духовно деградує. А чому в деяких школах удосконалення Великого Дао пити вино потрібно? Бо вони не вдосконалюють своєї головної душі. Це робиться для того, щоб задурманювати головну душу.

Одні люди не тямлять свого життя без спиртного; другі напиваються; треті допилися до того, що вже отруєні спиртом, навіть обідати не починають, якщо не випили, — не пити вони вже не можуть. Нам же, практикувальникам, не слід бути такими. Уживання алкоголю, безперечно, викликає звикання. Це ж пристрасть. Це стимулює людські нерви, що відповідають за звикання, — чим більше п’єш, тим більшою стає шкідлива звичка. Поміркуймо як практикувальники: чи не слід нам усунути цю пристрасть? Цю пристрасть теж потрібно усунути. Хтось із вас подумав: «У мене не вийде! Я працюю на прийомах і святкуваннях»; або «Я веду перемовини з торговими агентами. Без випивки важко робити бізнес». Я б сказав, що навряд чи це так. Як правило, коли ведеш ділові переговори, особливо з іноземцями, і обговорюєш із кимось угоду, то ти собі замовляєш безалкогольний напій, другий замовляє мінеральну воду, третій — кухоль пива. Ніхто тебе не примушує пити спиртне. Ти п’єш те, що сам замовив. Скільки хочеш, стільки й п’єш. Особливо серед інтелігентних людей — серед них тим паче не буває такого, щоб хтось когось примушував пити. Часто це так.

Куріння — це теж пристрасть. Деякі люди кажуть, що куріння збадьорює. Я скажу, що це обман і себе, й інших. Деякі люди, коли втомилися від праці або від написання чогось і хочуть трохи перепочити, то викурюють сигарету. Після того вони відчувають, що збадьорилися. Насправді ж ні. Це відбувається завдяки тому, що вони трішки перепочили. Думки людини можуть створювати їй ілюзію, а також обман чуттів. Тоді згодом дійсно формується таке уявлення, ілюзія: тобі здається, ніби куріння тебе збадьорює. Такого зовсім не може бути. Воно не дає такого ефекту. Куріння не приносить людському тілу анітрохи користі. Коли патологоанатом здійснює розтин тіла людини, яка тривалий час курила, то бачить, що в неї все дихальне горло чорне, і всередині легенів усе чорніє.

Адже ми, практикувальники, звертаємо велику увагу на очищення організму, чи не так? Ми невпинно очищуємо організм, невпинно піднімаємося до високих рівнів. А ти, навпаки, заносиш це у своє тіло. Твої дії прямо протилежні нашим, чи не так? Крім того, це теж є великою пристрастю. Деякі люди знають, що курити погано, ось тільки кинути не можуть. Насправді, скажу вам, якщо людиною не керують правильні думки, і вона просто ось так схоче кинути курити, то це буде не дуже просто. Будучи вдосконалювальником, спробуй сьогодні позбутися цього як пристрасті та подивися, чи зможеш кинути. Тим, хто справді бажає вдосконалюватися, я рекомендую із цієї миті кинути курити. Гарантую, що ти зможеш цього домогтися. У залі, де проходять наші курси, ніхто з вас не згадав про те, щоб покурити. Якщо ти хочеш кинути, гарантую — ти зможеш. Коли ти знову візьмеш сигарету, вона матиме не той смак. Як читатимеш цю лекцію моєї книги, буде такий самий ефект. Звичайно, якщо ти не бажаєш удосконалюватися, то ми більше не будемо піклуватися про тебе. Я вважаю, що як удосконалювальник ти маєш кинути курити. Я вже наводив такий приклад: чи бачив ти таке, щоб хтось із Будд чи Даосів сидів із сигаретою в роті? Як таке може бути? Що ти як удосконалювальник маєш на меті?! Хіба тобі не слід кинути курити? Тому я і кажу: якщо хочеш удосконалюватися, кинь це. Куріння шкодить твоєму здоров’ю. З другого боку, воно є пристрастю й прямо протилежним до вимог, що висуваються нам, удосконалювальникам.

ЗАЗДРІСТЬ

Коли я викладаю Закон, то часто згадую про заздрість. Чому? Бо заздрість у Китаї проявляється вкрай люто — до такої міри, що вона стала для нас природною, і ти сам навіть її не відчуваєш. Чому ж китайці мають таку велику заздрість? Вона має своє джерело. У минулому китайці зазнали досить глибокого впливу конфуціанства й за темпераментом здебільшого є інтровертами. Коли ми гніваємося, то не показуємо цього, коли радіємо — теж. Ми відрізняємося стриманістю й терпінням. Оскільки всі вже до такого звикли, то в усієї нашої нації сформувався дуже інтровертивний темперамент. Звичайно, він має свої позитивні сторони: насправді ти обдарований, але не хвалишся цим. Але такий характер має й недоліки: він може призводити до поганого стану. Особливо коли настав Кінцевий період Закону, ця погана сторона стала ще помітнішою — через неї в людей може посилюватися заздрість. Якщо в когось сталася радісна подія, і він це показав, то інші відразу починають страшенно заздрити. Коли хто-небудь на якомусь підприємстві чи за його межами отримує нагороду або невеличку вигоду, то, повернувшись назад, не наважується випустити про це ні пари з вуст, адже якщо інші про це дізнаються, то втратять душевну рівновагу. Люди Заходу називають це східною заздрістю чи, по-іншому, азійською заздрістю. Увесь азійський регіон зазнав досить глибокого впливу китайського конфуціанства, у всіх це трішки присутнє. Але досить інтенсивно це проявляється винятково в нашому Китаї.

Це певною мірою пов’язано з ідеєю абсолютної рівності, яку впроваджували в нас раніше: усе одно, якщо небо обвалиться, помруть усі; якщо буде якась вигода, поділимо її нарівно; під час підвищення зарплатні збільшимо її кожному, всупереч прийнятому раніше в Китаї правилу «підвищувати лише кільком відсоткам людей за раз». Здається, що така ідеологія дуже правильна: усі рівні. А насправді як усі можуть бути рівними? Кожний має різну роботу і працює з різною старанністю. Крім того, у нашому Всесвіті є принцип: «Не втратиш — не здобудеш. Щоб здобути, треба втратити». Звичайні люди кажуть: «Якщо не постараєшся, то нічого й не доможешся. Якщо працюєш багато, то багато і отримаєш. Коли мало попрацюєш, то і отримаєш мало. Якщо багато віддаси, то й здобути маєш багато». Раніше, під час упровадження ідеї абсолютної рівності, казали: «Усі люди народилися рівними. Це подальше життя їх змінило». На мою думку, це сказано надто категорично. Коли щось є надто категоричним, то воно є хибним. Чому хтось народжується чоловіком, а хтось — жінкою? Чому люди мають різну зовнішність? Деякі люди народжуються хворими, потворними. Люди не є рівними. На високому рівні ми бачимо, що в іншому просторі видно все життя людини. Хіба воно може бути в усіх однаковим? Усі хочуть бути рівними. Як ти будеш рівним з іншими, коли у твоєму житті цього немає? Люди не рівні.

У західних країнах люди за темпераментом здебільшого є екстравертами: коли вони радіють, це можна побачити, коли гніваються — теж. Такий темперамент має свої переваги, але має й недоліки — нестриманість. Через різницю в підході двох темпераментів один і той самий учинок має різні наслідки. У Китаї, якщо директор тебе похвалив або надав якусь вигоду, то інші втрачають душевну рівновагу. Якщо ти отримав трішки більше преміальних, то злодійкувато ховаєш їх у кишеню, щоб про це не дізналися інші. Зараз уже навіть важко бути взірцевим працівником: «Ти взірцевий працівник, ти молодець. Ти маєш приходити раніше і йти пізніше. Усю цю роботу виконай ти, адже ти працюєш добре, а ми нікудишні», — над такими уїдливо глумляться. Важко навіть бути доброю людиною.

А якщо таке трапляється за кордоном, то від цього зовсім інші наслідки. Керівник бачить, що людина сьогодні добре виконала роботу, і дає їй більше преміальних. Людина на очах у всіх з бурхливим захватом перелічує гроші: «Ого скільки грошей мені сьогодні дав хазяїн!» — перебираючи пальцями купюри, вона радісно кожному про це розповідає. Вона не матиме від цього жодних наслідків. Якщо ж ти отримаєш більше преміальних у Китаї, то навіть керівник скаже тобі швидше сховати гроші, щоб інші не побачили. За кордоном, коли дитина в школі отримала оцінку 100 балів, вона, радісно стрибаючи, біжить і кричить: «Я сьогодні отримав сто! Я отримав сто!» — і так усю дорогу додому. Сусіди відчиняють двері, щоб крикнути: «Гей, Томе! Чудово, малий!» Інші розкривають вікна: «Гей, Джеку! Молодець!» Якщо ж таке трапиться в Китаї, буде біда: «Я отримав сто, я отримав сто!» — дитина біжить зі школи додому. Навіть до того, як відкрити двері, у кімнаті вже лаються: «Що тут такого? Ну то й що, як ти отримав сто? Чим тут хизуватися?! Хто не отримував сто?!» Із цих двох різних уявлень народжуються різні результати. Таке уявлення може викликати в людини заздрість: інші намагаються стати кращими, ти ж не радієш за них, а втрачаєш душевну рівновагу. Ось до якої проблеми це призводить.

Ідея абсолютної рівності, яку впроваджували в попередні роки, просто понівечила людські ідеї та уявлення. Наведу конкретний приклад. Людина працює на підприємстві. Вона відчуває, що інші в усьому їй поступаються. Хай що вона робить, у неї все виходить. Вона відчуває себе дійсно видатною. Сама ця людина думає: «Якщо мене призначать директором заводу, управителем, я все одно впораюся; можу впоратися й коли призначать на ще вищу посаду; та я і прем’єр-міністром міг би бути». Керівник, можливо, теж каже, що ця людина молодець, справляється з усім. Колеги, імовірно, також кажуть, що вона молодець, майстер на всі руки, талановита. Проте в їхній бригаді або в тій самій конторі, де вони працюють, є людина, яка ні на що не здатна, ніщо їй не під силу. І ось одного дня виявляється, що цього неумійка підвищили до менеджера, а вищезгадану людину ні. Причому він навіть став її керівником. Тоді ця талановита людина втратила душевну рівновагу, почала скаржитися і керівництву, і колегам. Її переповнювало обурення і страшенна заздрість.

Я поясню вам такий принцип, який звичайні люди не можуть пізнати: ти вважаєш себе здібним до всього, але тобі це не судилося; він ні на що не здатний, але йому це судилося, от він і став одним з керівних кадрів. Хай що думають звичайні люди, то думки звичайних людей. З погляду ще вищих Істот, розвиток людського суспільства всього-на-всього йде за спеціально визначеними закономірностями. Отже, що тобі робити все твоє життя, вони тобі планують аж ніяк не згідно з твоїми здатностями. У буддизмі кажуть про кармічну відплату. Вони планують це тобі згідно з твоєю кармою. Хай які великі твої здатності, якщо ти не маєш Де, то, імовірно, у цьому житті нічого не матимеш. Ти бачиш, що він ні на що не здатний, але якщо він має великий Де, то стане високопосадовцем, дуже збагатіє. Звичайні люди не бачать цього, тому їм постійно здається, ніби вони мають робити те, що відповідає їхнім здібностям, те, що їм належить робити. Тож усе своє життя змагаються й борються, і їхня душа зазнає величезних ран. Вони відчувають велику гіркість і втому, постійний душевний дисбаланс, погано їдять, погано сплять, почуваються пригнічено. Коли ж приходить старість, здоров’я в них стає дуже слабким, і проявляються які завгодно хвороби.

Тоді нам, удосконалювальникам, тим паче не слід так учиняти. Ми скоряємося природному плинові речей. Своє ти не втратиш, а чуже — не вибореш. Звичайно, це не абсолютно. Якби все було настільки абсолютним, то не існувало би питання про те, що люди можуть скоювати погані вчинки. Тобто в цьому можуть міститися деякі неусталені чинники. Але про нас як практикувальників зазвичай піклуються Тіла Закону Вчителя. Якщо інші захочуть забрати собі щось твоє, то не зможуть цього зробити. Тому ми й скоряємося природному плинові речей. Іноді тобі здається, що якась річ — твоя, інші також кажуть, що вона твоя, а насправді вона не твоя. Ти, можливо, уже вважаєш її своєю, а зрештою виявилося, що вона не твоя. Звідси видно, чи можеш ти це відпустити. Якщо не можеш, то це і є пристрастю, і потрібно в такий спосіб усунути в тобі це прагнення захищати свої інтереси. Ось яка проблема. Оскільки звичайні люди не можуть усвідомити цей принцип, то перед лицем вигоди вони змагаються й борються з іншими.

Заздрість серед звичайних людей проявляється просто вкрай люто. У колах удосконалювальників вона теж завжди була досить помітною. Різні течії цігун не миряться між собою. «Твій цігун гарний», «його цігун гарний», пересуджування — усе це є. Як на мене, усі вони належать до рівня зцілення та оздоровлення. Більшість цігуністів, які між собою змагаються, мають хаотичний Гун, принесений футі. Такі люди не звертають уваги на Сіньсін. Один робить вправи цігун уже понад 20 років, і в нього не проявилися здатності. А дехто щойно почав їх робити, як у нього вже проявилися здатності. Перший одразу втратив душевну рівновагу: «Я вже понад 20 років практикую цігун, і все одно в мене так і немає здатностей. А в нього вони вже проявилися? Які це здатності в нього виникли?! — Він страшенно розлютився. — Це він має футі, він „спалахнув і втратив розум“!» Коли один майстер цігун проводив курси, якась особа сиділа в залі й висловлювала свою незгоду: «Ба, який майстер цігун! Мені зовсім не цікаво те, що він там теревенить». Нехай той майстер справді розповідає гірше за неї, але ж він викладає те, що належить до його власної школи. А ця людина навчається будь-чого. Вона має цілу купу сертифікатів про закінчення курсів. Хоч який майстер проводить курси, вона в усіх бере участь. Ця людина дійсно багато чого знає, навіть більше за того майстра. Але яка із цього користь? Усе це належить до зцілення та оздоровлення. Чим більше вона наповнює себе цим, тим хаотичнішою і складнішою стає інформація, тим їй важче вдосконалюватися, адже все прийшло в повний безлад. У справжньому вдосконалюванні зосереджуються лише на одній школі, щоб не виникало жодних відхилень. Серед щирих удосконалювальників за Дао теж таке проявляється — вони не миряться одне з одним. Якщо вони не позбулися потягу до суперництва й боротьби, то в них теж може виникнути заздрість.

Згадаємо одну історію. На думку Шень Гунбао з роману «Посвята в статус богів», Цзян Цзия́ і старий, і не має ніяких здатностей, але Юаньши Тяньцзунь призначив саме Цзян Цзия виконувати ритуал посвяти в статус богів. Тоді Шень Гунбао втратив душевну рівновагу: «Чому це саме його призначили проводити посвяту в статус богів?! Поглянь, я, Шень Гунбао, такий могутній. Навіть якщо мені відітнути голову, я можу встановити її назад. Чому ж не доручили виконувати посвяту мені?!» Він відчував страшенну заздрість і постійно створював неприємності для Цзян Цзия.

В епоху Шак’ямуні в первинному буддизмі говорилося про здатності. А зараз у буддизмі більше ніхто не насмілюється згадувати про них. Якщо ти заведеш мову про них, вони скажуть, що ти «спалахнув і втратив розум». Які ще там здатності? Вони категорично заперечують, що здатності існують. Чому ж так? Нинішні ченці зовсім не знають, у чому тут справа. Шак’ямуні мав десятьох старших послідовників, серед яких він назвав Маудгальяяну найкращим у чудотворній силі. Шак’ямуні також мав і послідовниць. Одна з них на ім’я Уппалавана також була найкращою в чудотворній силі. Коли буддизм проник до Китаю, теж траплялися такі випадки, протягом історії з’явилося багато ченців високого рівня. Коли Бодхідхарма прямував до Китаю, він переправився через річку Янцзи на одній стеблині очерету. Однак з поступом історії чудотворну силу дедалі більше й більше витісняли. Основною причиною цього було те, що старший чернець у монастирі, чернець-управитель, настоятель і тому подібні люди не обов’язково мали велику моральну основу. Хоча він став настоятелем, старшим ченцем, це не більше ніж посада звичайних людей. Він теж удосконалювальник. Просто для нього це як робота. Ти вдосконалюєшся, не постригшись у ченці, і є любителем. Можеш успішно вдосконалитися чи ні, залежить від того, як ти вдосконалюєш свою душу. Це є однаковим для всіх — не дозволено навіть трохи відхилятися від цього. А ось молодший чернець, що розпалює вогонь і готує їжу, зовсім не обов’язково є людиною з малою моральною основою. Чим більше страждає молодший чернець, тим імовірніше, що в нього відкриється Гун. І, навпаки, чим більше насолод відчуває старший чернець, тим менше шансів, що він досягне цього. Це тому, що тут існує питання про перетворення карми. Молодший чернець постійно і страждає, і втомлюється, тож і карму погашає швидше, і в нього швидше відкривається усвідомлення. Хтозна, можливо, одного дня в нього відразу відкривається Гун. Щойно в нього відкривається Гун, усвідомлення або він досягає напіввідкритого усвідомлення, у нього проявляється чудотворна сила. Ченці всього монастиря приходять до нього, щоб щось у нього спитати. Кожний ним захоплюється. А настоятель уже не може цього стерпіти: «Як же мені тепер бути настоятелем? Яке таке усвідомлення в нього відкрилося? Він „спалахнув і втратив розум“. Вигнати його!» І його вигнали з монастиря. З плином часу в буддизмі нашого ханьського регіону більше ніхто не наважувався обговорювати здатності. Ось, наприклад, Цзігун — він мав такі великі здатності. Одного разу Цзігун за допомогою здатностей переміщував дерев’яні колоди з гори Емейшань, так що вони одна за одною вистрибували з криниці. Але зрештою його все одно вигнали з монастиря Лін’їньси.

Проблема заздрості — дуже критична, бо вона безпосередньо стосується того, чи можемо ми досягти Повної Досконалості. Якщо людина не може позбутися заздрості, то всі думки, які вона вдосконалила, стають дуже вразливими. Тут є таке положення: коли людина у своєму вдосконалюванні не усуне заздрості, то не здобуде Істинного Плоду, абсолютно не здобуде. У минулому ви, можливо, чули, що Будда Амітабха казав, що люди з кармою можуть переродитися у світі Будди. Але якщо не усунув заздрості, це не дозволено. Коли в інших питаннях трохи не відповідаєш вимогам і хочеш з незначною кармою перевтілитися у світі Будди, щоб далі вдосконалюватися, то, можливо, це дозволять. Але якщо людина не позбулася заздрості, це категорично заборонено. Сьогодні я кажу практикувальникам: не треба вперто й нерозумно триматися хибних речей! Мета, якої ти прагнеш досягти, — удосконалитися на ще вищі рівні. Заздрість обов’язково треба відкинути. Тому ми й пояснили це питання окремо.

ПРО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ

Я заводжу мову про лікування хворих не для того, щоб навчити тебе лікувати. Нікому з послідовників, які щиро вдосконалюються за Фалунь Дафа, не можна лікувати хворих. Щойно ти почнеш лікувати, як мої Тіла Закону цілком заберуть назад усі речі Фалунь Дафа, які ти маєш у своєму тілі. Чому ми ставимося до цього питання настільки суворо? Бо це явище, яке руйнує Дафа. Уже не кажучи про те, що лікування хворих понівечить твоє власне здоров’я. У деяких людей, тільки-но їм удасться когось вилікувати, аж руки сверблять — хай кого бачать, тягнуть до себе полікувати, показують себе. Хіба це не пристрасть? Вона серйозно заважає людям удосконалюватися.

Багато фальшивих майстрів цігун, користуючись психологією звичайних людей, які після навчання цігун бажають лікувати хворих, навчають тебе цього. Вони кажуть, що випромінювання ці може лікувати інших. Хіба вони не роблять цим із себе посміховисько? Ти маєш ці, й інший має ці. Невже, випроменивши ці, ти полікував іншого? Хтозна, може, його ці полікує тебе! Одна ці не здійснює впливу на іншу. Коли людина вдосконалюється на високому рівні, у неї виникає Гун. Вона випромінює речовини високої енергії. Це дійсно може залікувати чуже захворювання, може на нього вплинути, дати стримувальний ефект, але все-таки не в змозі його викоренити. Отже, щоб справді вилікувати від хвороби, потрібно мати здатності. Лише тоді людину можна буде остаточно вилікувати. Для кожного виду захворювання є така здатність, що спеціально відповідає за лікування від нього. Я б сказав, що одних лише лікувальних здатностей є понад тисячу видів. Скільки є видів хвороб, стільки й видів здатностей, спрямованих на те, щоб лікувати їх. Якщо ти не маєш цієї здатності, то, хай як уміло ти лікуєш, нічого не вийде.

Деякі люди в ці роки створили в колах удосконалювальників велику плутанину. Хто серед майстрів цігун, які справді вийшли на люди зцілювати та оздоровлювати інших, серед тих, що із самого початку вийшли прокласти шлях, навчав людей лікувати інших? Усі вони самі тебе зцілювали або навчали тебе таким-то чином удосконалюватися, таким-то чином загартовуватися, навчали тебе методу практики, а далі ти вже сам шляхом вправ зцілювався. Згодом з’явилися фальшиві майстри цігун, що створили нездорову атмосферу. Ті, хто бажає лікувати інших, приваблюють футі. Це неодмінно так. За тодішньої ситуації, деякі майстри цігун лікували. Це робилося для того, щоб узгоджуватися з тодішніми небесними знаменнями. Але це не техніка звичайних людей, і її не можна було залишити їм назавжди. То було викликано тодішніми змінами небесних знамень, було дітищем лише того періоду. Коли пізніше почали проводити курси, щоб навчити людей лікувати інших, — це вже неподобство. Невже звичайній людині достатньо лише трьох-п’яти днів, щоб уже стати здатною лікувати інших? Деякі кажуть: «Я здатний виліковувати таке й таке захворювання». Скажу тобі: кожна така людина має футі. Чи знаєш ти, що за створіння у тебе на спині? Ти маєш футі. Але сам цього не відчуваєш, не знаєш. Тобі це здається чудовим, здається, що ти здібний.

Справжнім майстрам цігун, щоб досягти такої мети, потрібно пройти через щире вдосконалювання впродовж багатьох років. Коли ти лікуєш інших, подумай: невже ти маєш такі могутні здатності, щоб усунути людині цю карму? Ти отримав від когось справжню передачу? За три чи навіть два дні ти вже став здатним лікувати інших? Ти можеш руками звичайної людини лікувати інших? Ці фальшиві майстри цігун ухопилися за твоє слабке місце, ухопилися за людську пристрасть. Ти женешся за здатністю лікувати? Гаразд, вони проведуть лікувальні курси й детально покажуть тобі, як використовувати лікувальні прийоми: якийсь «укол з повітрям», «світловий метод», «викидання ці», «поповнення ці», «акупунктурний масаж», «схоплення в жменю». Назв у них дуже багато. Мета всього цього — виманити в тебе гроші.

Поговорімо про вищезгадане «схоплення в жменю». Ми бачимо таке становище. Чому людина хворіє? Фундаментальною причиною її хвороб і всіх нещасть є карма — поле чорної матерії. Вона належить до речей із природою їнь, до поганих речей. А погані духи також мають природу їнь. Усі вони належать до чорних. Отже, вони можуть у те місце увійти. Таке середовище їм пасує. Вони є основною причиною виникнення в людей захворювань. Це найголовніше джерело появи хвороб. Звичайно, є ще два види: дуже-дуже дрібні духи, які щільно зібрані в одному місці і становлять собою згустки карми; другий вид досить рідко трапляється, але теж можна зустріти: за допомогою чогось на зразок труби передаються речі, що накопичили предки.

Розповімо про найпоширеніше. У людини в якомусь місці виросла пухлина, з’явилося запалення, розростання кісткової речовини й таке інше. В іншому просторі точно в цьому місці перебуває дух — у дуже глибокому просторі присутній дух. Звичайні майстри цігун його не бачать, звичайними надприродними здатностями його не видно. Вони можуть бачити лише те, що в тілі людини виникла чорна ці. Де міститься чорна ці, те місце і є хворим. Це твердження справедливе. Але чорна ці не є основною причиною появи хвороби. Річ у тім, що в іще глибшому просторі присутній такий дух. Це він випромінює це поле. Тому деякі люди ведуть мову про викидання, спускання ці. Ну ж бо викинь ці! Не мине й трохи часу, як вона утвориться знов. Деякі з таких істот дуже могутні. Щойно буде викинуто ці, як вони стягнуть її назад. Вони здатні збирати ці назад. Унаслідок цього людину не вдається вилікувати.

На думку тих, хто має надприродні здатності, у тому місці присутня чорна ці, яку вони вважають хвороботворною ці; у китайській медицині вважають, що там спостерігається непрохідність каналів, непрохідність ці та крові, засмічення меридіанів; європейська ж медицина вважає, що в цьому місці з’явилася виразка, пухлина, розростання кісткової речовини, запалення та інші прояви. Такі духи відображаються в цьому просторі саме в цій формі. Після того як усунеш те створіння, ти виявиш, що на цій стороні в тілі людини все зникне. Яка ще там грижа поперекових дисків і розростання кісткової речовини? Після того як ти усунеш ту істоту й видалиш те поле, ти виявиш, що все миттєво буде вилікувано. Коли ти знову зробиш рентген, на знімку не буде ніяких ознак розростання кісткової речовини. Основна причина полягає саме в тому, що діє те створіння.

Деякі кажуть, що зроблять тебе здатним лікувати за три-п’ять днів, навчать тебе схоплення в жменю. Ну ж бо схопи, а я на це подивлюсь! Людина є слабшою за всіх, а той дух дуже лютий. Йому підпорядкований твій головний мозок, він раз по раз потішається над тобою і цілком у змозі дуже просто забрати в тебе життя. Ти ж стверджуєш, що схопиш його. Як ти це зробиш? Своєю рукою звичайної людини ти не доторкнешся до цього створіння. Ти там хаотично махаєш рукою, а воно не звертає на тебе уваги. Позаду воно навіть з тебе сміється! Ти всюди довільно хапаєш рукою повітря — це дуже смішно. Якщо ж ти дійсно зможеш доторкнутися до цієї істоти, вона миттєво поранить твою руку. Це буде справжнє поранення! Раніше я лікував деяких людей. З руками не було ніякого дефекту. Усі тести показували, що все добре і руки нормальні. Але вони ніяк не могли підняти рук. Руки просто ось так висіли. Я сам бачив це. Їхнє тіло в іншому просторі було поранено. Така людина дійсно вже каліка. Коли те тіло поранено, хіба вона не каліка? Деякі з вас мене запитують: «Учителю, чи можна мені практикувати? Мене стерилізували» або «... мені щось видалили». Я відповідаю, що все це не має значення, операція не вплинула на твоє тіло іншого простору, а коли загартовуєш Гун, відіграє роль саме те тіло. Отже, як я щойно сказав, коли, хапаючи ту істоту, ти не натрапиш на неї, вона не зверне на тебе уваги; якщо ж натрапиш, то, імовірно, вона поранить твою руку.

Щоб підтримати масштабну акцію з просування цігун, організовану на рівні держави, я з кількома послідовниками взяв участь у Виставках здоров’я Сходу, що проходили в Пекіні. На обох виставках ми були найпомітнішими. На першій виставці нашому Фалунь Дафа присудили почесне звання «Яскрава зірка серед шкіл цігун»; на другій до нас прийшло так багато людей, що просто неможливо було всіх прийняти. Біля інших виставкових стендів людей майже не було, а навколо нашого зібрався великий натовп. Вишикувалося три черги: у першій черзі люди записувалися на прийом у першій половині дня; у другій черзі записувалися на другу половину дня; ще в одній черзі чекали на те, щоб узяти в мене автограф. Загалом ми не лікуємо хворих, чому ж ми це робили? Бо хотіли підтримати цю велику акцію з просування цігун, організовану державою. Ми хотіли зробити свій внесок у цю справу, тому й узяли в цьому участь.

Я розділив свій Гун між послідовниками, яких узяв із собою, — кожному по порції. Це були енергетичні згустки з більш ніж ста видів здатностей, з’єднаних разом. У такий спосіб я щільно закрив їхні руки. І незважаючи навіть на це, у деяких моїх послідовників руки все-таки було прокушено — до пухирів і крові. І таке траплялося часто! Ось наскільки лютими є ті створіння. От і подумай: чи наважишся ти їх чіпати, маючи руки звичайної людини? Крім того, ти й не зможеш його схопити. Якщо ти не маєш відповідної здатності, то нічого не вийде. Адже, коли ти захочеш щось зробити, тільки-но у твоїй голові виникне така думка, як тому створінню в іншому просторі вже буде це відомо. Коли ти починаєш його хапати, воно давно вже втекло. Щойно хворий вийде від тебе за двері, як воно вмить знову увійде в нього, і хвороба знову проявиться. Щоб узятися за лікування від неї, потрібно мати такий вид здатності, який дає змогу, щойно простягнувши руку, — «Хлоп!» — змусити когось завмерти на місці. Після того як те створіння завмре, ми маємо ще один вид здатності, який у минулому називався Великим Законом виймання душі. Ця здатність ще могутніша — за допомогою неї можна вихопити всю душу людини, після чого людина миттєво втрачає можливість рухатися. Ця здатність спрямовується на певну ціль. Ми спрямовуємо її саме, щоб схопити те створіння. Як вам відомо, у руці Будди Татхагати була чашка. Він тільки посвітив нею на Сунь Укуна, і той, хоч і був настільки великим, одразу став завбільшки з крапочку. Ось що може робити ця здатність. Великий цей дух чи маленький — він одразу стає дуже малим і опиняється у твоїй руці.

Крім того, не можна хапати те створіння, устромивши руку у фізичне тіло хворого. Це порушило б мислення звичайних людей у суспільстві. Категорично заборонено так робити. Навіть якщо той, хто лікує, на це здатний. Він устромляє в тіло хворого руку іншого простору. Скажімо, людина має хворе серце. Коли ця рука простягається в напрямку ділянки, де в людини розташоване серце, рука іншого простору вже увійшла всередину. Все це відбудеться миттєво — після того як та рука надзвичайно швидко схопить те створіння, твоя зовнішня рука стисне кулак, і обидві руки з’єднаються разом. Ту істоту вже схоплено у твою руку. Вона дуже люта. Іноді вона пручається в тебе в кулаку, свердлить його, іноді кусається, навіть кричить! Як бачиш, схоплене в руку те створіння ось яке мале, але коли розкрити руку, воно стане величезним. Це не так, що кожний у змозі його чіпати. Без такої здатності аж ніяк не зможеш цього зробити. Це зовсім не так просто, як уявляють люди.

Звичайно, у майбутньому такій формі цігунтерапії, можливо, і дадуть існувати. У минулому вона постійно існувала. Але неодмінно має бути виконано умову: ця людина мусить бути вдосконалювальником. У процесі вдосконалення вона виявляє Милосердя, тож можна, щоб вона це робила для малої кількості добрих людей. Але вона не зможе остаточно позбавити іншого цієї карми, її Вейде для цього недостатній. Отже, лихо все ще залишиться, єдине що буде вилікувано від конкретного захворювання. Пересічний майстерець цігун не належить до тих, хто осягнув Дао в удосконалюванні. Він здатний лише відсунути людині хворобу на потім чи перетворити її. Він може перетворити її на інше лихо. Однак він сам, можливо, і не знає, що захворювання було відсунено. Якщо його метод практики вдосконалює допоміжну свідомість, то це здійснює вона. Цігуністи деяких методів практики начебто дуже знамениті. Дуже велика кількість знаменитих майстрів цігун не має Гун. Увесь їхній Гун перебуває на їхній допоміжній свідомості. Тобто їм у процесі вдосконалення дозволяють так робити. Деякі люди перебувають на цьому рівні тривалий час, вони виконують вправи, не виходячи за межі цього рівня понад десять років, кілька десятків років, і тому все своє життя весь час лікують і лікують людей. Оскільки вони перебувають на цьому рівні, їм так учиняти дозволяють. Послідовникам же Фалунь Дафа категорично не можна лікувати інших. Почитай хворому цю книгу. Якщо він зможе її прийняти, то може бути вилікуваний. Але люди з різною величиною карми матимуть різні результати.

КЛІНІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ТА ЦІГУНТЕРАПІЯ

Поговорімо на тему взаємозв’язку між клінічним лікуванням і цігунтерапією. Деякі лікарі європейської медицини не визнають цігун. Таких, можна сказати, більшість. Їхня думка така: «Якщо за допомогою цігун можна виліковувати захворювання, то навіщо тоді потрібні наші лікарні?! Замініть їх! У вашому цігун, щоб вилікувати від хвороби, достатньо лише дотиків рук, і не потрібні уколи, ковтання ліків та госпіталізація. Хіба не було б чудово, якби ви нас замінили?!» Такі слова дуже необґрунтовані й нерозсудливі. Деякі люди нічого не тямлять у цігун. По суті, цігунтерапію не можна застосовувати так само як лікувальні прийоми звичайних людей. Це не техніка звичайних людей, а річ надприродна. То хіба ж можна таке дозволити, щоб надприродна річ у великих масштабах створювала завади суспільству звичайних людей? Здатності Будд колосальні! Один Будда один раз махне рукою, і в цілого людства не залишиться жодних хвороб. Чому ж він цього не зробить? Тим паче Будд настільки багато. Чому ж вони не виявлять Милосердя й не дадуть тобі одужати? Бо суспільство звичайних людей саме таке — воно перебуває в стані народження — старості — хвороб — смерті. Усе це має причинний зв’язок, усе це кармічна відплата. Коли ти щось завинив, то маєш це повернути.

Якщо ж ти вилікуєш людину, це буде рівнозначним порушенню того принципу. Усім можна буде коїти погані вчинки й не потрібно буде за них розплачуватися. Хіба може таке бути дозволено? Якщо ти під час самовдосконалювання виявляєш Милосердя, то, коли ти не маєш такої великої сили, щоб остаточно вирішити цю проблему, тобі дозволяють лікувати. Оскільки ти виявляєш Милосердя, тобі дозволяють так учиняти. Але якщо ти дійсно здатний вирішити таку проблему й почнеш у великих масштабах це робити, то таке вже заборонено. Тоді б ти серйозно порушив стан суспільства звичайних людей. Таке вже не дозволено. Отже, лікарні звичайних людей зовсім не можна замінити на цігун. Цігун — це надприродний метод.

Якби, наприклад, у Китаї було створено цігунські лікарні (припустімо, було б дозволено так зробити), і всі великі майстри цігун узялися б за це, тоді, як думаєте, що б із цього вийшло? Так робити не дозволяють, бо всі захищають цей стан суспільства звичайних людей. Якщо створити цігунські лікарні, цігунські поліклініки, реабілітаційні центри, санаторно-курортні місця, щойно таке буде зроблено, як результати лікування в майстрів цігун одразу різко впадуть, лікувальний ефект у них миттєво погіршиться. Чому? Бо вони створять річ звичайних людей, а отже, вона муситиме мати таку саму висоту, як Закон звичайних людей, і бути на одному рівні зі станами звичайних людей. Ефективність лікування в неї муситиме бути такою самою, як у лікарнях. Тому вилікувати людей уже не виходитиме, і майстри цігун почнуть розповідати, мовляв, «потрібно кілька курсів лікування». Часто так і буває.

Незалежно від того, створять цігунські лікарні чи не створять, ніхто не може перекреслити той факт, що цігун здатний лікувати людей. Цігун поширюється в суспільстві вже стільки часу, і така кількість людей завдяки вправам цігун дійсно досягла мети оздоровлення і підтримання тіла у формі. Немає значення, було їхню хворобу відсунуто в часі чи було здійснено щось інше, так чи інакше зараз у них ця хвороба відсутня. Тобто ніхто не може заперечити той факт, що цігун здатний лікувати людей. Більшість із тих, хто звертається до майстрів цігун з проханням вилікувати, має важковиліковні захворювання. Коли ті люди звернулися до лікарні, їх там не змогли вилікувати, а коли пішли випробувати долю до майстрів цігун, то зрештою їх було вилікувано. Ніхто б до них не звертався, якби міг вилікуватися в лікарні. Особливо на початку всі люди так це розуміють. Отже, цігун таки може лікувати. Просто там не можна чинити так, як робляться інші справи в суспільстві звичайних людей. Широкомасштабне втручання абсолютно неприпустиме. Якщо робиш це, не піднімаючи галасу, у малих масштабах, або коли це не здійснює якогось занадто великого впливу, то таке дозволити можна. Але так неможливо остаточно вилікувати від хвороби, і це точно. Краще за все за допомогою вправ цігун самому позбутися своїх хвороб.

Деякі майстри цігун кажуть: «У лікарнях не в змозі вилікувати людину. Лікувальний ефект у лікарнях зараз такий-сякий...» Що ми про це скажемо? Звичайно, це має багатосторонні причини. Найголовніша причина, як на мене, усе-таки полягає в падінні рівня моралі людства. Це призводить до всіляких дуже дивних хвороб, які в клініках не можуть вилікувати й на які вживання ліків не діє. До того ж зараз багато підробних ліків. Усе це плоди того, що самі люди до такої міри зіпсували суспільство. Нехай ніхто не звинувачує в цьому інших, адже кожний «підклав дров до багаття», тому кожний під час удосконалювання стикається зі стражданнями.

Деякі захворювання в лікарні не вдається діагностувати, хоча людина дійсно хвора. У деяких людей діагностували захворювання, але не знають, як його назвати. Це хвороби, з якими ніколи раніше не стикалися і які в лікарнях загально називають сучасними захворюваннями. Чи здатні лікарні виліковувати людей? Звичайно, здатні. Якби було інакше, то чого б тоді люди їм довіряли, чого б усі ходили туди лікуватися? Клініки все-таки можуть виліковувати людей, просто їх лікувальні засоби належать до рівня звичайних людей, а ось ті хвороби надприродні. Деякі з тих захворювань украй серйозні. Тому в лікарнях кажуть, що, коли хтось захворів, його потрібно лікувати на ранній стадії. Якщо хвороба розвинулася, то вони вже будуть не в змозі від неї вилікувати, а від збільшення дози ліків людина отруїться. Нинішній рівень медицини такий самий, як наш науково-технічний рівень, — і перше, і друге перебуває на рівні звичайних людей. Тому медицина має лише такий лікувальний ефект. Потрібно прояснити одну річ. Як правило, і цігунтерапія, і клінічне лікування просто відсувають лихо, яке є основною причиною виникнення хвороби, на потім — на другу половину життя або на те, що буде після того, і карму це аж ніяк не зачіпає.

Далі ми поговоримо про китайську медицину. Лікування в китайській медицині дуже близьке до цігунтерапії. У Стародавньому Китаї лікарі китайської медицини здебільшого мали надприродні здатності. Великі лікарі, серед яких Сунь Симяо, Хуа То, Лі Шичжень, Бянь Цюе та інші, мали надприродні здатності. Про все це маються записи в медичних трактатах. Але часто ці найцінніші речі зараз піддають критиці. Китайська медицина успадкувала всього-на-всього рецепти чи, так би мовити, практичний досвід. Китайська медицина в Стародавньому Китаї була неймовірно розвиненою. Ступінь її розвиненості перевершував ступінь розвиненості нинішньої медицини. Хтось із вас подумав: «Але ж нинішня медицина настільки розвинена! Провівши КТ, можна побачити нутрощі людського тіла. Також можна зробити УЗД, флюорографію, рентгенівські знімки». Сучасне обладнання є дуже передовим, але, на мою думку, воно все одно поступається медицині Стародавнього Китаю.

Хуа То побачив у мозку Цао Цао пухлину й хотів розкрити йому череп, щоб провести операцію з видалення пухлини. Цао Цао, почувши це, подумав, що той хоче відітнути йому голову, і ув’язнив його. Зрештою Хуа То помер у в’язниці. Коли в Цао Цао стався рецидив хвороби, він згадав про Хуа То й викликав його до себе. Але Хуа То вже не було в живих. Згодом Цао Цао справді помер від цього захворювання. Як Хуа То про нього дізнався? Він же його побачив! Це наша людська надприродна здатність. Усі видатні лікарі минулого мали таку здатність. Після відкриття небесного ока можна в одній площині бачити одночасно всі чотири боки людського тіла — спереду можна бачити задній, лівий, правий бік; ще можна бачити шар за шаром зрізи; ще можна крізь цей простір побачити, що є основною причиною захворювання. Хіба за допомогою нинішніх медичних засобів можна цього домогтися? Їм до цього далеко. Щоб таке стало можливим, має минути, мабуть, іще тисяча років! За допомогою КТ, УЗД і рентгену теж можна побачити внутрішню частину людського тіла. Але ж ці прилади такі громіздкі, і всіх їх разом носити із собою не зможеш. До того ж вони не працюють без електроенергії. А це небесне око, хай куди ти ідеш, завжди з тобою, і воно не потребує електрики. Хіба можна порівняти їх із небесним оком?!

Деякі люди вважають, що нинішні ліки дуже добрі. А я кажу, що це необов’язково так. У Стародавньому Китаї ліки на основі трав були дійсно дуже ефективними. Дуже багато чого було забуто; а дуже багато не було забуто й поширене в народі. Коли я проводив курси в місті Ціцікар, то побачив яточників, серед яких один чоловік видаляв людям зуби. Бачу, він приїхав з півдня — одягнений був не так, як жителі Північного Сходу. Він був радий кожному — видаляв зуби всім, хто до нього звертався. Поряд з ним лежала ось така купа з видалених зубів. Метою цієї людини було не видаляти зуби, а продавати свою мікстуру. З тієї мікстури йшла дуже густа жовта пара. Під час видалення зуба ця людина знімала кришку флакона тієї мікстури, поміщала флакон із зовнішнього боку щоки пацієнта навпроти зіпсованого зуба й казала йому всмоктати кілька разів пару жовтої мікстури, від чого та майже зовсім не витрачалася. Після цього людина закривала флакон і клала його поряд. Далі вона виймала з кишені сірника і, розповідаючи про свою мікстуру, одночасно із цим підсікала сірником зуба, і той випадав. Це відбувалося безболісно. На яснах залишався невеличкий кров’яний прожилок, але кров не йшла. Подумайте тільки: від трохи більшого зусилля сірник може зламатися, а та людина підсікала ним зуба, і він випадав.

Я ж казав, що в Китаї деякі речі поширені в народі. Причому їм поступаються навіть точні прилади європейської медицини. Проаналізуймо, чий результат кращий. Людина підколупнула сірником, і зуб випав. А в європейській медицині для видалення зуба спочатку роблять ін’єкцію знеболювального. Тут зроблять укол, там укол. Це дуже боляче. Коли анестезія подіє, то починають кліщами видаляти зуб. Після того як його пів дня видаляли, ще й корінь, бува, відламавшись, залишиться в яснах. Тоді беруть великий молоток і зубило, щоб його виколупати. Б’ють так, що тремтиш від страху. Далі свердлять залишки зуба за допомогою точного приладу. Деякі люди від свердління аж підскакують. Дуже боляче, утрачаєш чимало крові. Періодично її спльовуєш. От і скажи, у кого результат кращий? Скажи, чий метод більш передовий? Не можна дивитися лише на зовнішній вигляд інструментів. Потрібно зважати на реальний результат. Китайська медицина Стародавнього Китаю була надзвичайно розвиненою. Хоч скільки років іще мине, нинішній європейській медицині її не наздогнати.

Наука Стародавнього Китаю відрізнялася від нашої сучасної науки, яку перейняли з Заходу. Вона йшла іншим шляхом і могла принести інший стан. Тому не можна пізнавати науку й техніку Стародавнього Китаю, користуючись нашими сучасними методами пізнання, адже наука Стародавнього Китаю безпосередньо вивчала людське тіло, життя та Всесвіт, а отже, ішла іншим шляхом. Люди, які тоді навчалися, повинні були медитувати. Під час сидіння потрібно було слідкувати, щоб спина залишалася рівною. Коли хтось писав пензлем, він мав звертати увагу на рух ці і на дихання. Люди в усіх сферах діяльності слідкували, щоб у них було чисте серце, і намагалися регулювати дихання. Усе суспільство перебувало в такому стані.

Хтось із вас запитав: «Якби ми розвивалися шляхом науки Стародавнього Китаю, чи мали б ми сучасні автомобілі й поїзди? Чи мали б сучасну техніку?» Я вважаю, що не можна пізнавати інші стани розвитку з позиції цього середовища, у твоїх думках та уявленнях має статися революція. Не існувало б телевізорів, але в самої людини перед головою була би схожа річ: що б хотів побачити, те б і побачив. Були б і надприродні здатності. Не існувало би поїздів та авто, але людина, сидячи там, могла би злетіти в повітря, навіть ліфт був би не потрібний. Тоді суспільство досягло б іншого стану в ході свого розвитку. Необов’язково обмежуватися цими рамками. Летючі тарілки іншопланетян прибувають і відбувають з казковою швидкістю, можуть збільшуватись і зменшуватись. Вони йшли зовсім іншим шляхом розвитку, і там інші наукові методи.

---