ЛЕКЦІЯ СЬОМА

ПРО ВБИВСТВО ЖИВИХ ІСТОТ

Тема вбивства живих істот дуже дражлива. Якщо казати про практикувальників, наші вимоги досить суворі: практикувальникам не можна вбивати. Незалежно від того, це Школа Будди, Школа Дао, методи практики Цімень, хай би яка це була школа чи течія, якщо це вдосконалювання за істинним методом, усі ставляться до цього дуже категорично — не дозволяють убивати живих істот. Це є безперечним. Оскільки після вбивства виникають колосальні проблеми, ми маємо поговорити про це детально. Під убивством у первинному буддизмі здебільшого малося на увазі вбивство людини, що було найтяжчим. Згодом почали вважати дуже важливими великих істот, велику худобу чи порівняно великих тварин. Чому ж у колах удосконалювальників завжди настільки суворо ставилися до питання вбивства живих істот? У минулому в буддизмі казали, що, коли тих, хто не мав померти, було вбито, вони перетворюються на самотні душі й диких привидів. Раніше звертали велику увагу на ритуал спасіння душ загиблих, який був спрямований саме на таких людей. Якщо не провести для них цього ритуалу, то цим істотам нічого їсти й пити, і вони перебувають у дуже гіркому становищі. Так колись уважали в буддизмі.

Ми кажемо, що коли одна людина зробила іншій щось погане, то вона віддасть їй досить великий Де як компенсацію. Це ми, як правило, маємо на увазі привласнення чужих речей та іншого. Та якщо відразу обірвати чиєсь життя — чи то тварини, чи то іншої істоти, — це створить неймовірно велику карму. У минулому під убивством здебільшого мали на увазі вбивство людини — це створювало досить величезну карму. Але вбивство звичайних істот також не є легким проступком. Воно безпосередньо створює дуже велику карму. Зокрема, як практикувальнику в процесі вдосконалювання на різних рівнях тобі встановлюють невеличкі біди. Усе це твоя власна карма, твої власні біди. Їх розставлено на різних рівнях, щоб дати тобі підвищитися. Достатньо того, щоб ти тільки підвищив Сіньсін, як уже зможеш їх пройти. Та якщо відразу буде додано настільки колосальну карму, тоді як ти це пройдеш? Покладаючись на свій Сіньсін, ти ніяк не зможеш це пройти. Як наслідок, ти, можливо, уже зовсім не зможеш удосконалюватися.

Ми виявили, що коли людина народжується, у певних межах Космосу одночасно народжується багато-багато її «я», які мають однакову з нею зовнішність, одне ім’я і майже таку саму поведінку, тому їх можна називати частинами її єдиного цілого. Це містить таку проблему: якщо одна з істот (так само відбувається і з життям великої тварини) раптом загинула, а всі інші її «я» кожного простору не дійшли кінця процесу життя, який було визначено спочатку, то їм належатиме прожити ще дуже багато років. Отже, загибла істота потрапляє в становище, коли не має притулку, і дрейфує в Космосі. Колись поговорювали про самотніх душ і диких привидів, яким нічого їсти й пити і які дуже страждають. Може, воно й так. Але ми цілком достовірно бачимо, що вбита істота перебуває в дуже страшному становищі. Вона весь час чекає. Чекає, доки всі її «я» кожного простору дійдуть кінця свого життєвого процесу. І лише тоді вони разом зможуть шукати свій притулок. Чим триваліший час очікування, тим тяжчі страждання такої істоти. І чим тяжчі її страждання, тим більше вона невпинно передає в тіло вбивці карму, яка спричиняє її муки. Подумай: наскільки колосальну карму ти собі додаси? Ми це побачили за допомогою здатностей.

Ми також побачили таку ситуацію: коли людина народжується, в особливому просторі вже є форма існування всього її життя. Тобто там уже міститься все те, що ця людина повинна буде робити на кожному етапі свого життя. Хто ж розплановує все її життя? Цілком очевидно, це робить ще вища Істота. Наприклад, у суспільстві звичайних людей після свого народження вона перебуває в сім’ї, у школі або, коли виросте, — на підприємстві. Через свою роботу людина встановлює всебічні зв’язки із суспільством. Тобто так розплановано побудову цілого суспільства. Але через те, що ця істота раптом загинула, усе пішло не за встановленим спочатку планом — сталися зміни. Тоді та Вища істота аж ніяк не пощадить того, хто зірвав цю справу. Замисліться: будучи практикувальниками, ми вдосконалюємося на високі рівні. Якщо істота високого рівня не пощадить ту людину, скажіть, хіба та ще зможе вдосконалюватися? Рівень деяких учителів не такий високий, як у Вищої істоти, що планує цю справу. Тому навіть учитель тієї людини разом з нею потрапить у біду — навіть його буде скинуто вниз. Подумай: хіба це звичайна проблема? Отже, якщо хтось скоїть такий учинок, йому вже буде дуже важко вдосконалюватися.

Серед тих, хто навчається Фалунь Дафа, можливо, є такі, хто бився у воєнний час. Війна є станом, викликаним великими змінами цілих небесних знамень. Ти ж усього-на-всього один з елементів того стану. Якби під час змін небесних знамень унизу ніхто нічого не робив, то це все-таки не змогло б викликати в суспільстві звичайних людей такий стан, а отже, це вже не називалося б змінами небесних знамень. Такі події розвиваються слідом за більш значними змінами. Не можна робити тебе цілком відповідальним за ту подію. Ми тут кажемо про карму, принесену вбивством заради особистої боротьби, або заради задоволення власних інтересів, або коли хтось тобі чимось заважає, і ти, хоч би там що, хочеш скоїти лихий учинок. Щоразу ж, коли це стосується великих змін цілого простору, великих змін становища в суспільстві, це не твоя справа.

Убивство живих істот створює величезну карму. Тож деякі з вас подумали: «Не можна вбивати живих істот. Але ж я вдома готую їжу... Якщо я не вбиватиму, що ж моїй родині тоді їсти?» Це конкретне питання мене не турбує. Я викладаю практикувальникам Закон, а не цілком довільно кажу звичайним людям, як їм потрібно жити. Як учиняти в конкретних питаннях, оцінюй згідно з Дафа: як, тобі здається, правильно робити, так і роби. Звичайні люди як хочуть, так і вчиняють. То їхні справи. Неможливо, щоб усі люди щиро вдосконалювалися. А до практикувальників уже слід висувати вимоги за високими критеріями. Отже, висунуті тут умови адресовано практикувальникам.

Живими є не лише люди й тварини, а й рослини. В інших просторах життя втілюється в будь-якій матерії. Коли твоє небесне око відкривається на рівні Прозріння ока Закону, ти виявляєш, що каміння, стіни — усі предмети — розмовляють, вітаються з тобою. Можливо, хтось із вас подумав: «Ну то зернові та овочі, які ми їмо, теж є живими»; а також «Що робити, коли вдома з’явилися мухи й комарі? Улітку від укусів комарів стає надзвичайно нестерпно. Бачиш, як вони тебе кусають, але залишаєшся нерухомим. Бачиш, як мухи сідають на їжу й дуже її забруднюють, але прибивати їх знову-таки не можна». Я вам скажу. Нам не можна довільно й безпричинно вбивати живих істот. Але ми й не можемо стати педантичними джентльменами, що весь час приділяють увагу цим дрібницям і, коли йдуть дорогою, стрибають, боячись розчавити навіть мурах. Я б сказав, що ти живеш стомливо. Хіба це не є знову нав’язливою ідеєю? Ти пройшов стрибаючи й не розчавив мурах, але все-таки розчавив численних мікроорганізмів. У мікроскопічному стані існує багато ще менших істот, є ж іще грибки й бактерії. Можливо, ти чимало їх розчавив. Нам що, через це відмовитися жити? Не можна такими ставати. Так буде неможливо вдосконалюватися. Потрібно звертати свою увагу на важливі речі і вдосконалюватися з гідністю.

Коли вже ми, люди, живемо, то й маємо право підтримувати своє життя. Отже, наше життєве середовище має відповідати вимогам людського життя. Нам не можна навмисне завдавати живим істотам шкоди, але, з другого боку, нам не можна надто грузнути в цих дрібницях. Наприклад, овочі та зернові продукти живі, але ми не можемо через те, що вони живі, нічого не їсти й не пити. Інакше про яку ще практику тоді можна буде вести мову?! Потрібно дивитися ширше. Наприклад, коли ти йшов дорогою, а мурахи та інші комахи забігли тобі під ноги, і їх було розчавлено, — тоді, можливо, їм слід було померти, адже ти завдав їм шкоди не навмисне. У живому світі або серед мікроорганізмів існує проблема екологічного балансу. Якщо їх стане забагато, вони заполонять усе навколо. Тому ми дотримуємося вдосконалювання з гідністю. Коли вдома з’являються мухи й комарі, ми їх виганяємо і встановлюємо на вікна москітні сітки, що не даватимуть їм залітати. Та іноді їх вигнати не вдається, тоді вбили, так вбили. У просторі, у якому мешкають люди, вони кусають людей, шкодять людям. Звичайно, потрібно їх виганяти. А якщо цього зробити не виходить, не можна просто так стояти й дивитися, як вони кусають людей. Ти практикувальник і за себе не боїшся, адже ти несприйнятливий до хвороб. Але твої рідні не практикують і є звичайними людьми, у яких усе ще існує проблема зараження хворобами. Не можна залишатися бездіяльним, коли бачиш, що комахи кусають твою дитину в обличчя.

Наведу вам приклад. Є така історія, що сталася за молодих років Шак’ямуні. Одного дня Шак’ямуні потрібно було прийняти ванну. Він сказав своєму послідовникові почистити ванну, що стояла в лісі. Його послідовник прийшов туди й побачив, що по всій ванні повзають комахи. Щоб її почистити, потрібно було комах умертвити. Він повернувся до Шак’ямуні й сказав: «По всій ванні повзають комахи». Шак’ямуні й не глянув на нього, а лише промовив: «Ну то піди її вичисти». Цей послідовник прийшов до ванни й побачив, що йому нізвідки почати — один рух рукою, і комахи загинуть. Зробивши ще одне коло, він знову повернувся до Шак’ямуні й сказав: «Шановний учителю, по всій ванні повзають комахи. Від одного руху моєї руки вони загинуть». Шак’ямуні поглянув на нього й сказав: «Я тебе попросив почистити ванну». Його послідовника раптом осінило, і він умить вичистив ванну. Це ілюструє таку проблему: ми не можемо не митися через комах; не можемо шукати собі житло надворі через комарів; не можемо через те, що злаки теж живі, овочі теж живі, «затягнути собі горло», нічого не їсти й не пити. Ні. Нам слід налагодити цей зв’язок і вдосконалюватися велично. Ми не завдаємо істотам шкоди навмисне, і цього вже достатньо. Водночас людина повинна мати свій життєвий простір і життєві умови, які також треба захищати. Людина має підтримувати своє життя й нормальний побут.

Раніше деякі фальшиві майстри цігун казали: «Першого й п’ятнадцятого числа за місячним календарем живих істот убивати можна». А інші казали: «Можна вбивати двоногих», — неначе двоногі не є живими істотами. Невже вбивство живих істот у перші та п’ятнадцяті числа вважається вже не вбивством, а копанням землі? Те, що майстер цігун фальшивий, цілком можна визначити, судячи з його слів і поведінки: що він каже, за чим женеться. Зазвичай усякий майстер цігун, що таке каже, одержимий футі. Поглянь, майстер, одержимий лисицею, їсть курятину з таким виглядом, що просто-таки «пожирає, як вовк, заковтує, як тигр». Навіть кісток не бажає виплюнути.

Убивство живих істот не лише величезну карму створює, а й порушує тему Милосердя. Хіба ми, удосконалювальники, не повинні мати Милосердя? Коли наше Милосердя проявляється, ми можемо побачити, що всі істоти страждають. Хай би на кого глянув, усім гірко. Виникне таке явище.

ПРО ВЖИВАННЯ М’ЯСА

Уживання м’яса — це теж дуже дражлива тема. Але вживання м’яса не є вбивством живих істот. Ви вивчаєте Закон уже стільки часу, і ми не вимагали, щоб ви перестали вживати м’ясо. Дуже багато майстрів цігун, тільки-но ти прийшов на курси, уже тобі кажуть: «Відтепер більше не можна їсти м’ясо». Ти, імовірно, думаєш: «Раптом стало не можна їсти м’ясо. Я ще до цього морально не підготовлений!» Можливо, сьогодні вдома на обід тушкована курка, смажена риба. Пахне дуже смачно, а ось їсти не можна. У вдосконалюванні в релігіях те ж саме — силують не вживати м’ясо. Як правило, у цігун Школи Будди і в деяких цігун Школи Дао теж так кажуть — м’ясо їсти не можна. Ми тут не змушували вас так учиняти, але ми також приділяємо цьому увагу. Тоді як ми до цього ставимося? У нашому методі практики Закон виплавляє людину. Метод, у якому Закон виплавляє людину, означає, що деякі стани проявляються з Гун, із Закону. У процесі практики на різних рівнях виникають різні стани. Отже, одного дня або сьогодні після закінчення моєї лекції хтось увійде в такий стан: він більше не зможе їсти м’ясо. Запах м’яса для нього стане дуже смердючим. Коли він його з’їсть, то захоче блювати. Це не те, що тебе штучно обмежують, не даючи тобі їсти м’ясо, чи те, що ти сам себе силуєш його не їсти, а виходить від душі. Коли досягаєш цього рівня, з Гун відображається те, що більше не можеш уживати м’ясо. Навіть якщо ти його й проковтнеш, то дійсно виблюєш назад.

Наші досвідчені учні знають, що в удосконалюванні за Фалунь Дафа виникає цей стан, що на різних рівнях проявляються різні стани. Деякі з тих, хто навчається, мають дуже велику жагу, сильне бажання їсти м’ясо. Зазвичай вони можуть дуже багато його з’їсти. Коли іншим м’ясо здається дуже смердючим, вони такого не відчувають і все ще можуть його їсти. Що ж зробити, щоб вони відкинули цю нав’язливу ідею? Коли вони їстимуть м’ясо, у них заболить живіт. А коли його не їстимуть, не болітиме. Виникне такий стан. Це означає, що більше не можна їсти м’ясо. Невже в нашій школі відтоді поривають усякі зв’язки з м’ясом? Ні. Як ставитися до цієї проблеми? Коли не можеш їсти м’ясо, це приходить дійсно від душі. І в чому ж мета? Те, коли в монастирському вдосконалюванні силують тебе не вживати м’ясо, і наш прояв, коли не можеш його їсти, призначені для того, щоб позбавити людину пристрасті до м’яса та відповідної нав’язливої ідеї.

Деякі люди, коли взяли тарілку з їжею, якщо там немає м’яса, просто-таки не можуть доїсти страву. Це пристрасть звичайних людей. Одного дня вранці я виходив із задніх воріт парку Перемоги в Чанчуні. Троє людей, голосно волаючи й сварячись, виходили із задніх воріт. Один з них казав: «Який там іще цігун, якщо не можна їсти м’ясо?! Скороти мені життя на десять років, усе одно його їстиму!» Ось наскільки велика його пристрасть. Замисліться: чи не слід позбутися такої пристрасті? Безперечно, слід. Людина в процесі вдосконалювання якраз і позбувається всіляких пристрастей та нав’язливих ідей. Скажемо прямо: якщо бажання їсти м’ясо не усунено, хіба це не означає, що не усунено нав’язливу ідею? Хіба так можна досягти Повної Досконалості? Отже, якщо хтось має нав’язливу ідею, то йому слід її позбутися. Але, з другого боку, практикувальник відтоді перестає вживати м’ясо не назавжди. Мета не в тому, щоб не давати тобі вживати м’ясо. Мета — не давати тобі мати цю нав’язливу ідею. Якщо в той період, коли ти не можеш їсти м’ясо, ти усунеш цю нав’язливу ідею, то згодом, імовірно, знову зможеш його їсти. Запах м’яса перестане бути для тебе смердючим, а смак — таким мерзенним. Тоді їж собі. Це не має значення.

Коли ти зможеш його їсти, у тебе вже зникне нав’язлива ідея, зникне пристрасть до м’яса. Але станеться велика зміна. Потім, коли ти знову їстимеш м’ясо, воно вже не буде для тебе смачним. Якщо вдома приготують м’ясо, ти їстимеш його разом з усіма, якщо ні, ти навіть про нього й не згадаєш. Коли ти їстимеш м’ясо, воно не здаватиметься тобі ароматним. Ось який виникне стан. Але вдосконалюватися серед звичайних людей дуже важко. Якщо вдома постійно готуватимуть м’ясо, то з плином часу воно знову почне здаватися тобі смачним. Згодом станеться рецидив. У всьому процесі вдосконалювання стаються багаторазові такі рецидиви. Раптом ти знову не зможеш їсти м’ясо. Як не зможеш, то й не їж. Ти справді не зможеш їсти м’ясо. Якщо з’їси, то тебе знудить. Коли ж ти знову зможеш його їсти, то їж. Скорися природному плинові речей. Питання не в тому, вживати чи не вживати м’ясо. Ключ у тому, щоб позбутися нав’язливої ідеї.

У нашій школі Фалунь Дафа люди просуваються досить швидко. Достатньо того, щоб ти підвищував свій Сіньсін, і кожний рівень ти прориватимеш дуже швидко. Деякі з вас і так уже не дуже ласі до м’яса, їм байдуже, є воно чи ні. У таких людей цей стан протриває лише 1–2 тижні і вже мине, вони вже зітруть цю нав’язливу ідею. А в деяких він триватиме місяць, два, три місяці, можливо, пів року. За відсутності вкрай особливих обставин вони знову зможуть уживати м’ясо не пізніше ніж за рік. Адже м’ясо вже стало невіддільною частиною людського раціону. Але тим, хто професійно вдосконалюється в монастирях, не можна їсти м’ясо.

Поговоримо про позицію буддизму щодо вживання м’яса. У найбільш ранньому первинному буддизмі не утримувалися від м’яса. Коли свого часу Шак’ямуні вів за собою послідовників у їхньому щирому вдосконалюванні в лісі, тоді зовсім не було заповіді про невживання м’яса. Чому ж її не було? Бо, коли Шак’ямуні 2500 років тому викладав Закон, людське суспільство було дуже відсталим. У багатьох регіонах було сільське господарство, а в багатьох його ще не було. Площа орної землі була дуже малою, усюди простягалися ліси. Із зерновими культурами була надзвичайно напружена ситуація, вони траплялися вкрай рідко. Люди, які щойно вийшли з лона первісного суспільства, жили здебільшого полюванням. У численних регіонах м’ясо було для людей основною їжею. Щоб максимальною мірою позбавити своїх послідовників нав’язливих ідей, Шак’ямуні не давав їм торкатися ніяких грошей, майна тощо. Він навчав учнів просити їжу, збирати подаяння. Що їм люди давали, те вони і їли, адже вдосконалювальникам не можна було перебирати харчами. А серед їжі, яку їм давали, могло бути й м’ясо.

Проте в первинному буддизмі було формулювання про невживання забороненої їжі. Утримання від забороненої їжі походить саме з первинного буддизму. Але нині забороненою їжею виставляють уживання м’яса. Насправді ж тоді під нею малося на увазі не м’ясо, а цибуля, імбир, часник і тому подібне. Чому ж це вважали забороненою їжею? Численні ченці зараз не можуть цього пояснити, бо багато хто з них по-справжньому не вдосконалюється і багато чого не знає. Те, що проповідував Шак’ямуні, називалося «Заповідь, Медитація, Мудрість». Заповідь — це зречення всіх бажань звичайних людей; під Медитацією мається на увазі те, що практикувальник удосконалюється цілковито в медитації, — йому треба повністю поринути в медитацію. Усе, що заважало їм поринути в медитацію і не давало вдосконалюватися, уважали серйозною завадою. Якщо хтось з’їдав цибулю, імбир або часник, то видихав надзвичайно гострий запах. Тієї пори ченці, утворюючи кола із сімох-вісьмох людей, коло за колом сиділи в медитації в лісі чи в печері. Якщо хтось з’їдав щось таке, то спричиняв різкий і дуже дратівний запах. Цим він заважав іншим медитувати, заважав їм поринути в медитацію, серйозно перешкоджав їхньому практикуванню. З огляду на це й була така заповідь — таку їжу вважали забороненою і не дозволяли її вживати. Цей нечистий запах дуже огидний багатьом істотам, що виробляються в людському тілі шляхом удосконалювання. Цибуля, імбир і часник також можуть стимулювати появу в людини пристрасті — якщо їх багато їсти, то можна до них приохотитися. Тому їх і вважали забороненою їжею.

У минулому багато ченців після того, як досягли в удосконалюванні дуже високого рівня й набули стану відкритого або напіввідкритого Гун, знали, що заповіді, яких дотримуєшся у процесі вдосконалювання, є несуттєвими. Коли зміг звільнитися від нав’язливої ідеї, сама матерія вже геть не відіграє ролі, а дійсно створює людині завади саме нав’язлива ідея. Тому ченці високого рівня, які були протягом історії, побачили, що вживання м’яса для людини не є якимось ключовим питанням. Ключове питання: чи можеш ти позбутися відповідної нав’язливої ідеї. Якщо не маєш нав’язливої ідеї, то, хай би що ти їв, щоб наїстися, усе годиться. Оскільки в монастирях саме так удосконалюються, то багато хто вже до такого звик. Крім того, це вже є не одним лише питанням заповіді, а стало входити в монастирські правила й розпорядок. Там зовсім не можна вживати м’ясо, тож люди вже звикли так удосконалюватися. Візьмімо ченця на ім’я Цзігун. У художній творчості з нього зробили яскравого персонажа: ченцям не слід уживати м’ясо, а він його вживав, і це дуже виокремлює його з-поміж інших. Насправді ж, коли Цзігуна вигнали з монастиря Лін’їньси, звичайно, їжа стала для нього дуже нагальною проблемою — настав критичний момент для його виживання. Щоб заповнити шлунок, що йому вдавалося роздобути, те він і їв. Він лише хотів заповнити шлунок і не мав жодної нав’язливої ідеї, пов’язаної з їжею, йому було однаково. Досягнувши свого рівня в удосконалюванні, він зрозумів цей принцип. Насправді Цзігун усього-на-всього якихось один чи два рази випадково їв м’ясо, от і все. Щойно хтось розповів про ченця, який уживає м’ясо, і письменник зацікавився. Чим тема дивовижніша, тим більш охоче люди це читатимуть. Художні ж твори походять з нашого життя, але виходять за межі життя. Так цей персонаж і набув популярності. Насправді якщо дійсно позбудешся відповідної нав’язливої ідеї, то немає значення, що ти їси, щоб наїстися.

У Південно-Східній Азії або на півдні Китаю, у районі провінцій Ґуандун і Ґуансі, деякі світські буддисти в розмові не згадують того, що вони вдосконалюються в Будду, неначе термін «удосконалювання в Будду» надто старомодний. Вони кажуть, що вони пісники, вегетаріанці. Тобто вони мають на увазі те, що шляхом вегетаріанства вдосконалюються в Будду. Такі світські буддисти вважають удосконалювання в Будду чимось настільки примітивним. Хіба одного лише вегетаріанства вже достатньо для того, щоб удосконалитися в Будду? Як вам відомо, бажання їсти м’ясо — це всього-на-всього лише один з видів нав’язливих ідей, пристрастей, лише одна така ідея. Вегетаріанство вказує на те, що ти усунув лише одну таку нав’язливу ідею. Також потрібно позбутися заздрості, потягу до суперництва й боротьби, радості, потягу показувати себе й найрізноманітніших ідей, яких людина має велику кількість. Повної Досконалості в самовдосконалюванні можна досягти, тільки якщо відкинути всі такі ідеї та бажання. А ось коли позбутися лише бажання їсти м’ясо, то хіба цього достатньо для вдосконалення в Будду? Таке твердження є хибним.

Якщо казати про те, що людина їсть, то справа не обмежується одним лише вживанням м’яса. Не можна бути ласим ні до якої їжі — те ж саме і з уживанням інших продуктів. Деякі з вас кажуть: «Я люблю їсти це». То також пристрасть. Удосконалювальники по досягненню певного ступеня не мають такої нав’язливої ідеї. Звичайно, ми викладаємо наш Закон на дуже високому рівні, робимо це, переплітаючи різні рівні. Неможливо відразу цього досягти. Скажімо, тобі хочеться їсти ту страву. Як ти справді дійдеш у вдосконалюванні того етапу, коли слід таке бажання усунути, то ти вже не зможеш її їсти. Якщо з’їси, то її смак буде вже не таким, а, можливо, якимось іншим. Коли я працював на підприємстві, їдальня при ньому постійно зазнавала збитків і згодом закрилася. Як вона закрилася, усі почали приносити обіди із собою. Приготування вранці якоїсь їжі є дуже клопітним, адже тоді ти дуже зайнятий тим, що збираєшся на роботу. Іноді я купував по дві парові булочки й по порції тофу під соєвим соусом. Якщо логічно розмірковувати, настільки пісне, мабуть, уживати годиться. Але весь час це їсти теж не можна. Тут так само тобі дають усунути цю нав’язливу ідею. Щойно ти поглянеш на тофу, як зроблять так, щоб у тебе в шлунку виділилася кислота, унаслідок чого ти більше не зможеш його їсти. Бояться, що в тебе виникне нав’язлива ідея. Звичайно, щоб таке проявилося, потрібно досягти в удосконалюванні певного рівня. Коли лише починаєш, такого не буває.

У Школі Будди не вживають спиртного. Чи бачив ти таке, щоб хтось із Будд тримав глечик вина? Ні. Я розповідав про стан, коли ти не можеш їсти м’ясо. Під час удосконалювання серед звичайних людей, після того як ти позбудешся нав’язливої ідеї, то згодом знову зможеш без проблем його вживати. Але після того, як ти перестанеш уживати алкоголь, тобі більше не можна буде його вживати. Адже в тілі практикувальника всюди міститься Гун, чи не так? Гун усіляких форм. Деякі здатності проявляються на поверхні твого тіла. Усі вони чисті. Щойно ти вип’єш щось спиртне, як — «Фіть!» — усі такі здатності відразу залишать твоє тіло. В одну мить у тобі нічого не зостанеться, адже всі вони не терплять запаху спирту. Ти заразився звичкою, якої дуже важко позбутися. Уживаючи алкоголь, людина духовно деградує. А чому в деяких школах удосконалювання Великого Дао пити вино потрібно? Бо вони не вдосконалюють своєї головної душі. Це робиться для того, щоб задурманювати головну душу.

Одні люди не тямлять свого життя без спиртного; другі напиваються; треті допилися до того, що вже отруєні спиртом, навіть обідати не починають, якщо не випили, — не пити вони вже не можуть. Нам же, практикувальникам, не слід бути такими. Уживання алкоголю, безперечно, викликає звикання. Це ж пристрасть. Це стимулює людські нерви, що відповідають за звикання, — чим більше п’єш, тим більшою стає шкідлива звичка. Поміркуймо як практикувальники: чи не слід нам усунути цю нав’язливу ідею? Цю нав’язливу ідею теж потрібно усунути. Хтось із вас подумав: «Ні! Я працюю на прийомах і святкуваннях»; або «Я спеціалізуюся на ділових контактах з торговими агентами. Без випивки важко вести бізнес». Я б сказав, що навряд чи це так. Як правило, коли ведеш ділові переговори, особливо з іноземцями, і обговорюєш із кимось угоду, то ти собі замовляєш безалкогольний напій, другий замовляє мінеральну воду, третій — кухоль пива. Ніхто тебе не примушує пити спиртне. Ти п’єш те, що ти сам замовив. Скільки хочеш, стільки й п’єш. Особливо серед інтелігентних людей — серед них тим паче не буває такого, щоб хтось когось примушував пити. Часто це так.

Куріння — це теж нав’язлива ідея. Деякі люди кажуть, що куріння збадьорює. Я скажу, що це обман і себе, й інших. Деякі люди, коли втомилися від праці або від написання чогось і хочуть трохи перепочити, то викурюють сигарету. Після того вони відчувають, що збадьорилися. Насправді ж ні. Це відбувається завдяки тому, що вони трішки перепочили. Думки людини можуть створювати їй ілюзію, а також обман чуттів. Тоді згодом дійсно формується таке уявлення, ілюзія: тобі здається, ніби куріння тебе збадьорює. Такого зовсім не може бути. Воно не дає такого ефекту. Куріння не приносить людському тілу анітрохи користі. Коли патологоанатом здійснює розтин тіла людини, яка тривалий час курила, то бачить, що в неї все дихальне горло чорне, і всередині легенів усе чорніє.

Адже ми, практикувальники, звертаємо велику увагу на очищення організму, чи не так? Ми невпинно очищуємо організм, невпинно піднімаємося до високих рівнів. А ти, навпаки, заносиш це у своє тіло. Твої дії прямо протилежні нашим, чи не так? Крім того, це теж є великою пристрастю. Деякі люди знають, що курити погано, ось тільки кинути не можуть. Насправді, скажу я вам, якщо людиною не керують правильні думки, і вона просто ось так схоче кинути курити, то це буде не дуже просто. Будучи вдосконалювальником, спробуй сьогодні позбутися цього як нав’язливої ідеї та подивися, чи зможеш кинути. Тим, хто справді бажає вдосконалюватися, я рекомендую із цієї миті кинути курити. Гарантую, що ти зможеш цього домогтися. У залі, де проходять наші курси, ніхто з вас не згадав про те, щоб покурити. Якщо ти хочеш кинути, гарантую — ти зможеш. Коли ти знову візьмеш сигарету, вона матиме не той смак. Як читатимеш цю лекцію моєї книги, буде такий самий ефект. Звичайно, якщо ти не бажаєш удосконалюватися, то ми більше не будемо в це втручатися. Я вважаю, що як удосконалювальник ти маєш кинути курити. Я вже наводив такий приклад: чи бачив ти таке, щоб хтось із Будд чи Даосів сидів із сигаретою в роті? Як таке може бути? Що ти як удосконалювальник маєш на меті?! Хіба тобі не слід кинути курити? Тому я і кажу: якщо хочеш удосконалюватися, кинь це. Куріння шкодить твоєму здоров’ю. З другого боку, воно є пристрастю й прямо протилежним до вимог, що висуваються нам, удосконалювальникам.

ЗАЗДРІСТЬ

Під час викладання Закону я часто порушую тему заздрості. Чому? Бо заздрість у Китаї проявляється вкрай люто — до такої міри, що вона стала для нас природною, і ти сам навіть її не відчуваєш. Чому ж китайці мають таку велику заздрість? Це теж має свої витоки. У минулому китайці зазнали досить глибокого впливу конфуціанства й за темпераментом здебільшого є інтровертами. Коли ми гніваємося, то цього не показуємо, коли радіємо — теж. Ми відрізняємося стриманістю й терпінням. Оскільки всі вже до такого звикли, то в усієї нашої нації сформувався дуже інтровертивний темперамент. Звичайно, він має свої позитивні сторони: насправді ти обдарований, але цього не афішуєш. Але такий характер має й недоліки: він може призводити до поганого стану. Особливо коли настав Кінцевий період Закону, ця погана сторона стала ще помітнішою — вона може розвивати в людях заздрість. Якщо в когось сталася радісна подія, і він це показав, то інші відразу починають страшенно заздрити. Коли хто-небудь на якомусь підприємстві чи за його межами отримує нагороду або невеличку вигоду, то, повернувшись назад, не наважується випустити про це ні пари з вуст, адже якщо інші про це дізнаються, то втратять душевну рівновагу. Люди Заходу називають це східною заздрістю чи, по-іншому, азійською заздрістю. Увесь азійський регіон зазнав досить глибокого впливу китайського конфуціанства, у всіх це трішки присутнє. Але досить інтенсивно це проявляється винятково в нашому Китаї.

Це певною мірою пов’язано з ідеєю абсолютної рівності, яку впроваджували в нас раніше: усе одно, якщо небо обвалиться, помруть усі; якщо буде якась вигода, поділимо її нарівно; під час підвищення зарплатні збільшимо її кожному, всупереч прийнятому раніше в Китаї правилу «підвищувати лише кільком відсоткам людей за раз». Така ідеологія на вигляд начебто дуже правильна: усі рівні. А насправді як усі можуть бути рівними? Кожний має різну роботу і працює з різною старанністю. Крім того, у нашому Всесвіті є принцип: «Не втратиш — не здобудеш. Щоб здобути, треба втратити». Звичайні люди кажуть: «Якщо не постараєшся, то нічого й не доможешся. Якщо працюєш багато, то багато і отримаєш. Коли мало попрацюєш, то і отримаєш мало. Якщо багато віддаси, то й здобути маєш багато». Раніше, під час упровадження ідеї абсолютної рівності, казали: «Усі люди народилися рівними. Це подальше життя їх змінило». На мою думку, це сказано надто категорично. Коли щось є надто категоричним, то воно є хибним. Чому хтось народжується чоловіком, а хтось — жінкою? Чому люди мають різну зовнішність? Деякі люди народжуються хворими, потворними. Люди не є рівними. На високому рівні ми бачимо, що в іншому просторі видно все життя людини. Хіба воно може бути в усіх однаковим? Усі хочуть бути рівними. Як ти будеш рівним з іншими, коли у твоєму житті цього немає? Люди не рівні.

У західних країнах люди за темпераментом здебільшого є екстравертами: коли вони радіють, це можна побачити, коли гніваються — теж. Такий темперамент має свої переваги, але має й недоліки — нестриманість. Через різницю в підході двох темпераментів один і той самий учинок має різний ефект. У Китаї, якщо бос тебе похвалив або надав якусь вигоду, то інші втрачають душевну рівновагу. Якщо ти отримав трішки більше преміальних, то злодійкувато ховаєш їх у кишеню, щоб про це не дізналися інші. Зараз навіть взірцевим працівником бути несолодко: «Ти взірцевий працівник, ти молодець. Ти маєш приходити раніше і йти пізніше. Усю цю роботу виконай ти, адже ти працюєш добре, а ми нікудишні», — над такими уїдливо глумляться. Важко навіть бути доброю людиною.

А якщо таке трапляється за кордоном, то від цього геть інший ефект. Хазяїн бачить, що людина сьогодні добре виконала свою роботу, і дає їй більше преміальних. Людина на очах у всіх з бурхливим захватом перелічує гроші: «Ого скільки грошей мені сьогодні дав хазяїн!» — перебираючи пальцями купюри, вона радісно кожному про це розповідає. Вона не матиме від цього жодних наслідків. Якщо ж ти отримаєш більше преміальних у Китаї, то навіть керівник скаже тобі швидше сховати гроші, щоб інші не побачили. За кордоном, коли дитина в школі отримала оцінку 100%, вона, радісно стрибаючи, біжить і кричить: «Я сьогодні отримав сто! Я отримав сто!» — і так усю дорогу додому. Сусіди відчиняють двері, щоб крикнути: «Гей, Томе! Чудово, малий!» Інші розкривають вікна: «Гей, Джеку! Молодець!» Якщо ж таке трапиться в Китаї — біда: «Я отримав сто, я отримав сто!» — дитина біжить зі школи додому. Навіть до того, як відкрити двері, у кімнаті вже лаються: «Що тут такого? Ну то й що, як ти отримав сто? Чим тут хизуватися?! Хто не отримував сто?!» Із цих двох різних уявлень народжуються різні результати. Таке уявлення може викликати в людині заздрість: інші намагаються стати кращими, ти ж не радієш за них, а втрачаєш душевну рівновагу. Ось до якої проблеми воно призводить.

Ідея абсолютної рівності, яку впроваджували в попередні роки, просто-таки понівечила людські ідеї та уявлення. Наведу конкретний приклад. Людина працює на підприємстві. Вона відчуває, що інші в усьому їй поступаються. Хай би там що вона робила, усе в неї виходить. Вона відчуває себе дійсно видатною. Сама ця людина думає: «Якщо мене призначать директором заводу, управителем, я все одно впораюся; можу впоратися й коли призначать на ще вищу посаду; думаю, у мене вийшло б, навіть якби мене поставили прем’єр-міністром». Керівник, можливо, теж каже, що ця людина молодець, справляється з усім. Колеги, імовірно, також кажуть, що вона молодець, майстер на всі руки, талановита. Проте в їхній бригаді або в тій самій конторі, де вони працюють, є людина, яка ні на що не здатна, ніщо їй не під силу. І ось одного дня виявляється, що підвищили до менеджера цього неумійка, а не вищезгадану людину. Причому він навіть став її керівником. Тоді та людина втратила душевну рівновагу, стала шукати підтримки і серед керівництва, і серед колег, сповнена обурення і страшенної заздрості.

Я поясню вам такий принцип, який звичайні люди не можуть пізнати: ти вважаєш себе здібним до всього, але тобі це не судилося; він ні на що не здатний, але йому це судилося, от він і став одним з керівних кадрів. Хай би що думали звичайні люди, то думки звичайних людей. З погляду ще вищих Істот, розвиток людського суспільства всього-на-всього йде за спеціально визначеними закономірностями. Отже, що тобі робити все твоє життя, вони тобі планують аж ніяк не згідно з твоїми здатностями. У буддизмі кажуть про почергову кармічну відплату. Вони це тобі планують згідно з твоєю кармою. Хай би якими великими були твої здатності, якщо ти не маєш Де, то, імовірно, у цьому житті ти нічого не матимеш. Ти бачиш, що він ні на що не здатний, але якщо він має великий Де, то стане високопосадовцем, дуже збагатіє. Звичайні люди цього не бачать, тому їм постійно здається, ніби вони мають робити те, що відповідає їхнім здібностям, те, що їм належить робити. Тож усе своє життя вони змагаються й борються, і їхня душа зазнає величезних ран. Вони відчувають велику гіркість і втому, постійний душевний дисбаланс, погано їдять, погано сплять, почуваються пригнічено. Коли ж приходить старість, здоров’я в них стає дуже слабким, і проявляються які завгодно хвороби.

Тоді нам, удосконалювальникам, тим паче не слід так учиняти. Ми скоряємося природному плинові речей. Те, що є твоїм, ти не втратиш; те, що не є твоїм, ти не вибореш. Звичайно, це не є абсолютним. Якби все було настільки абсолютним, то не існувало би питання скоєння людиною поганих учинків. Тобто в цьому можуть міститися деякі неусталені чинники. Але про нас як практикувальників зазвичай піклуються Тіла Закону Вчителя. Якщо інші захочуть забрати собі щось твоє, то не зможуть цього зробити. Тому ми й скоряємося природному плинові речей. Іноді тобі здається, що якась річ — твоя, інші також кажуть, що вона твоя, а насправді вона не твоя. Ти, можливо, уже вважаєш її своєю, а зрештою виявилося, що вона не твоя. Звідси видно, чи можеш ти це відпустити. Якщо не можеш, то це і є нав’язливою ідеєю, і потрібно в такий спосіб усунути в тобі це прагнення захищати свої інтереси. Ось яка проблема. Оскільки звичайні люди не можуть усвідомити цей принцип, то перед лицем вигоди вони змагаються й борються з іншими.

Заздрість серед звичайних людей проявляється просто-таки вкрай люто. У колах удосконалювальників вона теж завжди була досить помітною. Різні течії цігун не миряться між собою. «Твій цігун гарний», «його цігун гарний», пересуджування — усе це є. Як на мене, усі вони належать до рівня зцілення та оздоровлення. Більшість цігуністів, які між собою змагаються, мають хаотичний Гун, принесений футі. Такі люди не звертають уваги на Сіньсін. Один робить вправи цігун уже понад 20 років, і в нього не проявилися здатності. А дехто щойно почав їх робити, як у нього вже проявилися здатності. Перший одразу втратив душевну рівновагу: «Я вже понад 20 років практикую цігун, і навіть у мене не проявилися здатності. У нього вони проявилися? Які це він має здатності?! — Він страшенно розлютився. — Це він має футі, спалах і безумство!» Коли один майстер цігун проводив курси, якась особа сиділа в залі й висловлювала свою незгоду з почутим: «Ба, який майстер цігун! Я навіть слухати не бажаю ту дивовижу, що він розповідає». Нехай той майстер справді розповідає гірше за неї, але ж він викладає те, що належить до його власної школи. А ця людина навчається будь-чого. Вона має цілу купу сертифікатів про закінчення курсів. Хай би який майстер проводив курси, вона в усіх них бере участь. Ця людина дійсно багато чого знає, навіть більше за того майстра. Але яка із цього користь? Усе це належить до зцілення та оздоровлення. Чим більше вона цим себе наповнює, тим хаотичнішою і складнішою стає інформація, тим їй важче вдосконалюватися, адже все прийшло в повний безлад. У справжньому вдосконалюванні зосереджуються лише на одній школі, щоб не виникало жодних відхилень. Серед щирих удосконалювальників за Дао теж таке проявляється — вони не миряться одне з одним. Якщо вони не позбулися потягу до суперництва й боротьби, то в них теж може народитися заздрість.

Згадаємо класичний сюжет. На думку Шень Ґунбао з роману «Посвята в статус богів», Цзян Цзия́ і старий, і не має ніяких здатностей, але Юаньши Тяньцзунь призначив саме Цзян Цзия виконувати ритуал посвяти в статус богів. Тоді Шень Ґунбао втратив душевну рівновагу: «Чому це саме його призначили проводити посвяту в статус богів?! Поглянь, який я, Шень Ґунбао, могутній. Навіть якщо мені відітнути голову, я можу встановити її назад. Чому ж не доручили виконувати посвяту мені?!» Він мав страшенну заздрість і постійно створював Цзян Цзия неприємності.

В епоху Шак’ямуні в первинному буддизмі говорилося про здатності. А зараз у буддизмі більше ніхто не насмілюється про них згадувати. Якщо ти заведеш про них мову, вони скажуть, що ти маєш «спалах і безумство». Які ще там здатності? Вони категорично заперечують їх існування. Чому ж так? Нинішні ченці зовсім не знають, у чому тут справа. Шак’ямуні мав десятьох старших послідовників, серед яких він назвав Маудгальяяну найкращим у чудотворній силі. Шак’ямуні також мав і послідовниць. Одна з них на ім’я Уппалаванна також була найкращою в чудотворній силі. Коли буддизм проник до Китаю, було те ж саме. Протягом історії з’явилося багато ченців високого рівня. Коли Бодхідхарма прямував до Китаю, він переправився через річку Янцзи на одній стеблині очерету. Однак з поступом історії чудотворну силу дедалі більше й більше витісняли. Основною причиною цього було те, що монастирський старший чернець, чернець-управитель, настоятель і тому подібні люди не обов’язково мали велику моральну основу. Хоча він став настоятелем, старшим ченцем, це не більше ніж посада звичайних людей. Він теж удосконалювальник. Просто він зробив це своєю професією. Ти вдосконалюєшся, не постригшись у ченці, і є любителем. Можеш успішно вдосконалитися чи не можеш, залежить від удосконалювання душі людини. Це є однаковим для всіх — не дозволено навіть найменшого відхилення від цього. А ось молодший чернець, що розпалює вогонь і готує їжу, зовсім не обов’язково є людиною з малою моральною основою. Чим більше молодший чернець витримує страждань, тим імовірнішим для нього стає відкриття Гун, а чим більше насолод у старшого ченця, тим відкриття Гун для нього є менш імовірним. Адже тут існує проблема перетворювання карми. Молодший чернець постійно і страждає, і втомлюється, тож і карму погашає швидше, і в нього швидше відкривається усвідомлення. Хтозна, можливо, одного дня в нього відразу відкривається Гун. Щойно в нього відкривається Гун, усвідомлення або він досягає напіввідкритого усвідомлення, у нього проявляється чудотворна сила. Ченці всього монастиря приходять до нього, щоб щось у нього спитати. Кожний ним захоплюється. А настоятель уже не може цього стерпіти: «Як же мені тепер бути настоятелем? Що це він має за відкриття усвідомлення? Це спалах і безумство. Вигнати його!» І його вигнали з монастиря. З плином часу в буддизмі нашого ханьського регіону більше ніхто не наважувався обговорювати здатності. Поглянь, наскільки величезні здатності мав Цзігун. Коли він переміщував колоди з гори Емейшань, то за допомогою здатностей одну за одною витягував їх з колодязя вгору. Але зрештою його все одно вигнали з монастиря Лін’їньси.

Проблема заздрості — дуже критична, бо вона безпосередньо стосується того, чи можемо ми досягти Повної Досконалості. Якщо людина не позбувається заздрості, то всі думки, які вона вдосконалила, стають дуже вразливими. Тут є таке положення: коли людина у своєму вдосконалюванні не усуне заздрості, то не здобуде Повноправного досягнення, абсолютно не здобуде. У минулому ви, можливо, чули таке, що Будда Амітабха казав про переродження у світі Будди тих, хто має карму. Але якщо не усунув заздрості, це не дозволено. Коли в інших аспектах трохи не відповідаєш вимогам і, маючи незначну карму, перевтілюєшся у світі Будди, щоб далі вдосконалюватися, то, може, таке й дозволять. Але якщо людина не позбулася заздрості, це категорично заборонено. Сьогодні я кажу практикувальникам: не треба вперто й нерозумно триматися хибних речей! Мета, якої ти прагнеш досягти, — удосконалення на ще вищі рівні. Заздрість обов’язково треба відкинути. Тому ми й пояснили це питання окремо.

ПРО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ

Я заводжу мову про лікування хворих не для того, щоб навчити тебе лікувати. Нікому з послідовників, які щиро вдосконалюються за Фалунь Дафа, не можна лікувати хворих. Щойно ти почнеш лікувати, як мої Тіла Закону цілком заберуть назад усі речі Фалунь Дафа, які ти маєш у своєму тілі. Чому ми ставимося до цього питання настільки суворо? Бо це явище, яке руйнує Дафа. Уже не кажучи про те, що лікування хворих понівечить твоє власне здоров’я. У деяких людей, тільки-но їм удасться когось вилікувати, аж руки сверблять — хай би кого побачили, тягнуть його до себе полікувати, показують себе. Хіба це не нав’язлива ідея? Вона серйозно заважає людям удосконалюватися.

Багато фальшивих майстрів цігун, користуючись психологією звичайних людей, які після навчання цігун бажають лікувати хворих, навчають тебе цього. Вони кажуть, що випромінювання ці може лікувати інших. Хіба вони не роблять цим із себе посміховисько? Ти маєш ці, й інший має ці. Невже, випроменивши ці, ти полікував іншого? Хтозна, може, його ці полікує тебе! Одна ці не здійснює впливу на іншу. Коли людина вдосконалюється на високому рівні, у неї виникає Гун. Те, що випромінює вона, — це речовини високої енергії. Це дійсно може залікувати чуже захворювання, може на нього вплинути, дати стримувальний ефект, але все-таки не в змозі його викоренити. Отже, щоб справді вилікувати від хвороби, потрібно мати здатності. Лише тоді людину можна буде остаточно вилікувати. Для кожного виду захворювання є така здатність, що спеціально відповідає за лікування від нього. Я б сказав, що одних лише лікувальних здатностей є понад тисячу видів. Скільки є видів хвороб, стільки й видів здатностей, спрямованих на їх виліковування. Якщо ти не маєш цієї здатності, то, хай би як уміло ти лікував, це не спрацює.

Деякі люди в ці роки створили в колах удосконалювальників велику плутанину. Хто серед майстрів цігун, які справді вийшли на люди зцілювати та оздоровлювати інших, серед тих, що із самого початку вийшли прокласти шлях, навчав людей лікувати інших? Усі вони самі тебе зцілювали або навчали тебе таким-то чином удосконалюватися, таким-то чином загартовуватися, навчали тебе методу практики, а далі ти вже сам шляхом вправ зцілювався. Згодом з’явилися фальшиві майстри цігун, що створили нездорову атмосферу. Ті, хто бажає лікувати інших, приваблюють футі. Це неодмінно так. За тодішньої ситуації, деякі майстри цігун лікували. Це робилося для того, щоб узгоджуватися з тодішніми небесними знаменнями. Але це не техніка звичайних людей, і її не можна було залишити їм назавжди. То було викликано тодішніми змінами небесних знамень, було дітищем лише того періоду. Проведення так званого спеціального навчання людей, як лікувати інших, що з’явилося пізніше, — це вже неподобство. Невже звичайній людині достатньо лише трьох-п’яти днів, щоб уже стати здатною лікувати інших? Деякі кажуть: «Я здатний виліковувати таке й таке захворювання». Скажу тобі: кожна така людина має футі. Чи ти знаєш, що за створіння лежить у тебе на спині? Ти маєш футі. Але ти сам цього не відчуваєш, не знаєш. Тобі це здається чудовим, здається, що ти здібний.

Справжнім майстрам цігун, щоб досягти такої мети, потрібно пройти через щире вдосконалювання впродовж багатьох років. Коли ти лікуєш інших, подумай: невже ти маєш такі могутні здатності, щоб усунути людині цю карму? Ти отримав від когось справжню передачу? За три чи навіть два дні ти вже став здатним лікувати інших? Ти можеш руками звичайної людини лікувати інших? Ці фальшиві майстри цігун ухопилися за твоє слабке місце, ухопилися за людську нав’язливу ідею. Ти женешся за здатністю лікувати? Гаразд, вони проведуть лікувальні курси й спеціалізовано навчать тебе лікувальних прийомів: якогось там «уколу з повітрям», «світлового методу», «викиду ці», «поповнення ці», «акупунктурного масажу», «схоплення в жменю». Назв там дуже багато. Мета — виманити в тебе гроші.

Поговорімо про вищезгадане «схоплення в жменю». Ми бачимо таке становище. Чому людина хворіє? Фундаментальною причиною її хвороб і всіх нещасть є карма — поле чорної матерії. Вона належить до речей із природою їнь, до поганих речей. А погані духи також мають природу їнь. Усі вони належать до чорних. Отже, вони можуть у те місце ввійти. Таке середовище їм пасує. Вони є основною причиною виникнення в людей захворювань. Це є найголовнішим джерелом появи хвороб. Звичайно, є ще дві форми: дуже-дуже дрібні духи у високій концентрації, такі самі, як згусток карми; а також форма транспортування того, що накопичили предки, за допомогою чогось на зразок труби (це трапляється досить рідко). Буває і таке.

Розповімо про найпоширеніше. У людини в якомусь місці виросла пухлина, з’явилося запалення, розростання кісткової речовини й таке інше. В іншому просторі точно в цьому місці перебуває дух — у дуже глибокому просторі присутній дух. Звичайні майстри цігун його не бачать, звичайними надприродними здатностями його не видно. Вони можуть бачити лише те, що в тілі людини виникла чорна ці. Де міститься чорна ці, те місце і є хворим. Це твердження справедливе. Але чорна ці не є основною причиною появи хвороби. Річ у тім, що в іще глибшому просторі присутній такий дух. То він випромінює це поле. Тому деякі люди ведуть мову про викидання, спускання ці. Ну ж бо здійсни викид ці! Не встигне минути й трохи часу, як вона утвориться знов. Деякі з таких істот дуже могутні. Щойно буде здійснено викидання ці, як вони стягнуть її назад. Вони здатні збирати ці назад. Унаслідок цього людину вилікувати не вдається.

На думку тих, хто має надприродні здатності, у тому місці присутня чорна ці, яку вони вважають хвороботворною ці; у китайській медицині вважають, що там спостерігається непрохідність каналів, непрохідність ці та крові, засмічення меридіанів; європейська ж медицина вважає, що в цьому місці з’явилася виразка, пухлина, розростання кісткової речовини, запалення та інші прояви. Такі духи відображаються в цьому просторі саме в цій формі. Після того як усунеш те створіння, ти виявиш, що на цій стороні в тілі людини все зникне. Яка ще там грижа поперекових дисків і розростання кісткової речовини? Після того як ти усунеш ту істоту й видалиш те поле, ти виявиш, що все миттєво буде вилікувано. Коли ти знову зробиш рентген, на знімку не буде ніяких ознак розростання кісткової речовини. Основна причина полягає саме в тому, що діє те створіння.

Деякі кажуть, що зроблять тебе здатним лікувати за три-п’ять днів, навчать тебе схоплення в жменю. Ну ж бо схопи, а я на це подивлюсь! Людина є слабшою за всіх, а той дух дуже лютий. Йому підпорядкований твій головний мозок, він раз по раз потішається над тобою і цілком у змозі дуже просто забрати в тебе життя. Ти ж стверджуєш, що його схопиш. Як ти це зробиш? Своєю рукою звичайної людини ти не доторкнешся до цього створіння. Ти там хаотично махаєш рукою, а воно не звертає на тебе уваги. Позаду воно навіть з тебе сміється! Ти всюди довільно хапаєш рукою повітря — це дуже смішно. Якщо ж ти дійсно зможеш доторкнутися до цієї тварюки, вона миттєво поранить твою руку. Це буде справжнє поранення! Раніше я лікував деяких людей. В однієї людини з руками не було ніякого дефекту. Усі тести показали, що він здоровий і його руки нормальні. Але він ніяк не міг підняти рук. Вони просто ось так висіли. Навіть із таким хворим я зіткнувся. Те його тіло, що в іншому просторі, було поранено. Він дійсно був уже калікою. Коли те твоє тіло вже поранено, то хіба ти не каліка? Деякі з вас мене запитують: «Учителю, чи можна мені практикувати? Мене стерилізували» або «... мені щось видалили». Я відповідаю, що все це не має значення, операція не вплинула на твоє тіло іншого простору, а в практиці відіграє роль саме те тіло. Отже, як я щойно сказав, коли, хапаючи ту істоту, ти не натрапиш на неї, то вона не зверне на тебе уваги; якщо ж натрапиш, то, імовірно, вона поранить твою руку.

Щоб підтримати масштабну цігунську діяльність держави, я з кількома послідовниками взяв участь у Виставках здоров’я Сходу, що проходили в Пекіні. На обох виставках ми були найпомітнішими. На першій виставці нашому Фалунь Дафа присудили почесне звання «зіркова школа цігун»; на другій до нас прийшло так багато людей, що було просто-таки неможливо. Біля інших виставкових стендів людей майже не було, а навколо нашого зібрався суцільний натовп. Вишикувалося три черги: перша із самого ранку, записавшись, розібрала всі місця на першу половину дня; у другій черзі люди чекали на те, щоб зареєструватися на прийом у другій половині дня; ще в одній черзі чекали на те, щоб узяти в мене автограф. Загалом ми не лікуємо хворих, чому ж ми це зробили? Бо цим ми підтримали масштабну цігунську діяльність держави, зробили свій внесок у цю справу. Отже, ми взяли в цьому участь.

Я розділив свій Гун між послідовниками, яких узяв із собою, — кожному по порції. Це були енергетичні згустки з більш ніж ста видів здатностей, з’єднаних разом. У такий спосіб я щільно закрив їхні руки. І незважаючи навіть на це, у деяких моїх послідовників руки все-таки було прокушено — до пухирів і крові. І таке траплялося часто! Ось наскільки лютими є ті створіння. От і подумай: чи наважишся ти їх чіпати, маючи руки звичайної людини? Крім того, ти й не зможеш його схопити. Якщо ти не маєш відповідної здатності, то нічого не вийде. Адже, коли ти захочеш щось зробити, тільки-но у твоїй голові виникне така думка, як тому створінню в іншому просторі вже буде це відомо. Коли ти починаєш його хапати, воно давно вже втекло. Щойно хворий вийде від тебе за двері, як воно вмить знову в нього ввійде, і хвороба знову проявиться. Щоб узятися за лікування від неї, потрібно мати такий вид здатності, який дає змогу, щойно простягнувши руку, — «Хлоп!» — змусити когось завмерти на місці. Після того як те створіння завмре, ми маємо ще один вид здатності, який у минулому називався Великим Законом виймання душі. Ця здатність ще могутніша — за допомогою неї можна вихопити всю душу людини, після чого людина миттєво втрачає можливість рухатися. Ця здатність спрямовується на певну ціль. Ми спрямовуємо її саме на схоплення того створіння. Як вам відомо, у руці Будди Татхагати була чашка. Варто йому було лише посвітити нею на Сунь Укуна, і той, як бачите, хоч і був настільки великим, одразу став завбільшки з крапочку. Саме таку роль ця здатність і може відіграти. Хай би яким великим чи малим був той дух, він одразу стає дуже малим і виявляється схопленим у твою жменю.

Крім того, не можна хапати те створіння, устромивши руку у фізичне тіло хворого. Це порушило б мислення звичайних людей у суспільстві. Категорично заборонено так робити. Навіть якщо той, хто лікує, на це здатний. Він устромляє в тіло хворого руку іншого простору. Скажімо, людина має хворе серце. Коли ця рука простягається в напрямку ділянки, де в людини розташоване серце, рука іншого простору вже ввійшла всередину. Після того як миттєво вона надзвичайно швидко схопить те створіння, твоя зовнішня рука стисне кулак, і обидві руки з’єднаються разом. Ту істоту вже схоплено у твою руку. Вона дуже люта. Іноді вона пручається в тебе в кулаку, свердлить його, іноді кусається, навіть кричить! Як бачиш, схоплене в руку те створіння ось яке мале, але коли розкрити руку, воно стане величезним. Це не так, що кожний у змозі його чіпати. Не маючи того виду здатності, аж ніяк не зможеш цього зробити. Це зовсім не так просто, як люди уявляють.

Звичайно, у майбутньому такій формі цігунтерапії, можливо, і дадуть існувати. У минулому вона постійно існувала. Але неодмінно має бути виконано умову: ця людина мусить бути вдосконалювальником. У процесі вдосконалювання вона виявляє Милосердя, тож можна, щоб для малої кількості добрих людей вона це робила. Але вона не зможе остаточно позбавити іншого цієї карми, її Вейде для цього недостатній. Отже, лихо все ще залишиться, єдине що буде вилікувано від конкретного захворювання. Пересічний майстерець цігун не належить до тих, хто осягнув Дао в удосконалюванні. Він здатний лише відсунути людині хворобу на потім чи її перетворити. Він може перетворити її на інше лихо. Однак він сам, можливо, і не знає про відсування захворювання. Якщо його метод практики вдосконалює допоміжну свідомість, то це здійснює вона. Цігуністи деяких методів практики начебто дуже знамениті. Величезна кількість великих уславлених майстрів цігун не має Гун. Увесь їхній Гун перебуває на їхній допоміжній свідомості. Тобто їм у процесі вдосконалювання дозволяють так робити. Оскільки деякі люди перебувають на цьому рівні тривалий час (вони виконують вправи, не виходячи за межі цього рівня по кільканадцять років, кілька десятків років), то все своє життя весь час лікують і лікують людей. Оскільки вони перебувають на цьому рівні, то їм так учиняти дозволяють. Послідовникам же Фалунь Дафа категорично не можна лікувати інших. Почитай хворому цю книгу. Якщо він зможе її прийняти, то зможе бути вилікуваний. Але в людей з різною величиною карми результати також будуть різні.

КЛІНІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ТА ЦІГУНТЕРАПІЯ

Поговорімо на тему взаємозв’язку між клінічним лікуванням і цігунтерапією. Деякі лікарі європейської медицини не визнають цігун. Таких, можна сказати, більшість. Їхня думка така: «Якщо за допомогою цігун можна виліковувати захворювання, то навіщо тоді потрібні наші лікарні?! Замініть їх! У вашому цігун, щоб вилікувати від хвороби, достатньо лише дотиків рук, і не потрібні уколи, ковтання ліків та госпіталізація. Хіба не було б чудово, якби ви нас замінили?!» Такі слова дуже необґрунтовані й нерозсудливі. Деякі люди нічого не тямлять у цігун. По суті, цігунтерапію не можна застосовувати так само як лікувальні прийоми звичайних людей. Це не техніка звичайних людей, а річ надприродна. То хіба ж можна таке дозволити, щоб надприродна річ у великих масштабах створювала завади суспільству звичайних людей? Здатності Будд колосальні! Один Будда один раз махне рукою, і в цілого людства не залишиться жодних хвороб. Чому ж він цього не зробить? Тим паче Будд настільки багато. Чому ж вони не виявлять Милосердя й не дадуть тобі одужати? Бо суспільство звичайних людей є саме таким — воно перебуває в стані народження — старості — хвороб — смерті. Усе це має причинний зв’язок, усе це почергова кармічна відплата. Коли ти щось завинив, то маєш це повернути.

Якщо ж ти вилікуєш людину, це буде рівнозначним порушенню того принципу. Усім можна буде коїти погані вчинки й не потрібно буде за них розплачуватися. Хіба може таке бути дозволено? Якщо ти під час самовдосконалювання виявляєш Милосердя, то, коли ти не маєш такої великої сили, щоб остаточно вирішити цю проблему, тобі дозволяють лікувати. Оскільки ти виявляєш Милосердя, тобі дозволяють так учиняти. Але якщо ти дійсно здатний вирішити таку проблему й почнеш у великих масштабах це робити, то таке вже заборонено. Тоді б ти серйозно порушив стан суспільства звичайних людей. Таке вже не дозволено. Отже, лікарні звичайних людей зовсім не можна замінити на цігун. Цігун — це надприродний метод.

Якби от у Китаї було створено цігунські лікарні (припустімо, було б дозволено так учинити), і всі великі майстри цігун до цього б узялися, то, поглянь, якої форми це б набуло? Так робити не дозволяють, бо всі захищають цей стан суспільства звичайних людей. Якщо створити цігунські лікарні, цігунські поліклініки, реабілітаційні центри, санаторно-курортні місця, щойно таке буде зроблено, як результати лікування в майстрів цігун одразу різко впадуть, лікувальний ефект у них миттєво погіршиться. Чому? Бо створять вони річ звичайних людей, а отже, вона муситиме мати таку саму висоту, як Закон звичайних людей, і бути на одному рівні зі станами звичайних людей. Ефективність лікування в неї муситиме бути такою самою, як у лікарнях. Тому вилікувати людей уже не виходитиме, і майстри цігун почнуть розповідати, мовляв, «потрібно кілька курсів лікування». Часто так і буває.

Незалежно від того, створять цігунські лікарні чи не створять, ніхто не може перекреслити той факт, що цігун здатний лікувати людей. Цігун поширюється в суспільстві вже стільки часу, і така кількість людей завдяки вправам цігун дійсно досягла мети вигнання хвороб і підтримання тіла у формі. Немає значення, було їхню хворобу відсунуто в часі чи було здійснено щось інше, так чи інакше зараз у них ця хвороба відсутня. Тобто ніхто не може замазати той факт, що цігун здатний лікувати людей. Більшість із тих, хто звертається до майстрів цігун з проханням вилікувати, має важковиліковні захворювання. Коли ті люди звернулися до лікарні, їх там не змогли вилікувати, а коли пішли випробувати долю до майстрів цігун, то зрештою їх було вилікувано. Ніхто б до них не звертався, якби міг вилікуватися в лікарні. Особливо напочатку всі люди так це розуміють. Отже, цігун таки може лікувати. Просто там не можна чинити так, як робляться інші справи в суспільстві звичайних людей. Широкомасштабне втручання абсолютно неприпустиме. Якщо робиш це, не піднімаючи галасу, у малих масштабах, або коли це не здійснює якогось занадто великого впливу, то таке дозволити можна. Але так неможливо остаточно вилікувати від хвороби, і це точно. Краще за все за допомогою вправ цігун самому вигнати свої хвороби.

Деякі майстри цігун кажуть: «У лікарнях не в змозі вилікувати людину. Лікувальний ефект у лікарнях зараз такий-сякий...» Що ми про це скажемо? Звичайно, це має багатосторонні причини. Найголовніша причина, як на мене, усе-таки полягає в падінні рівня моралі людства. Це призводить до всіляких предивних хвороб, які в клініках вилікувати не в змозі й на які вживання ліків не діє. До того ж зараз багато підробних ліків. Усе це плоди того, що самі люди до такої міри зіпсували суспільство. Нехай ніхто не звинувачує в цьому інших, адже кожний «підклав дров до багаття», тому кожний під час удосконалювання стикається зі стражданнями.

Деякі захворювання в лікарні не вдається діагностувати, хоча людина дійсно хвора. У деяких людей діагностували захворювання, але не знають, як його назвати. Це хвороби, з якими ніколи раніше не стикалися і які в лікарнях загально називають сучасними захворюваннями. Чи здатні лікарні виліковувати людей? Звичайно, здатні. Якби було інакше, то чого б тоді люди їм довіряли, чого б усі ходили туди лікуватися? Клініки все-таки можуть виліковувати людей, просто їх лікувальні засоби належать до рівня звичайних людей, а ось ті хвороби надприродні. Деякі з тих захворювань украй серйозні. Тому в лікарнях кажуть, що, коли хтось захворів, його потрібно лікувати на ранній стадії. Якщо хвороба розвинулася, то вони вже будуть не в змозі від неї вилікувати, а від збільшення дози ліків людина отруїться. Нинішній рівень медицини такий самий, як наш науково-технічний рівень, — і перше, і друге перебуває на рівні звичайних людей. Тому медицина має лише такий лікувальний ефект. Потрібно прояснити одну річ. Як правило, і цігунтерапія, і клінічне лікування просто відсувають лихо, яке є основною причиною виникнення хвороби, на потім — на другу половину життя або на те, що буде після того, і карму це аж ніяк не зачіпає.

Далі ми поговоримо про китайську медицину. Лікування в китайській медицині дуже близьке до цігунтерапії. У Стародавньому Китаї лікарі китайської медицини здебільшого мали надприродні здатності. Великі лікарі, подібні до Сунь Симяо, Хуа То, Лі Шичженя, Бянь Цюе та інших, мали надприродні здатності. Про все це маються записи в медичних трактатах. Але часто ці найцінніші речі зараз піддають критиці. Китайська медицина успадкувала всього-на-всього рецепти чи, так би мовити, практичний досвід. Китайська медицина в Стародавньому Китаї була неймовірно розвиненою. Ступінь її розвиненості перевершував ступінь розвиненості нинішньої медицини. Хтось із вас подумав: «Але ж нинішня медицина настільки розвинена! Провівши КТ, можна побачити нутрощі людського тіла. Також можна зробити УЗД, флюорографію, рентгенівські знімки». Сучасне обладнання є дуже передовим, але, на мою думку, воно все одно поступається медицині Стародавнього Китаю.

Хуа То побачив у мозку Цао Цао пухлину й хотів розкрити йому череп, щоб провести операцію з видалення пухлини. Цао Цао, почувши це, подумав, що той хоче відітнути йому голову, і ув’язнив його. Зрештою Хуа То помер у в’язниці. Коли в Цао Цао стався рецидив хвороби, він згадав про Хуа То й викликав його до себе. Але Хуа То вже не було в живих. Згодом Цао Цао справді помер від цього захворювання. Як Хуа То про нього дізнався? Він же його побачив! Це наша людська надприродна здатність. Усі видатні лікарі минулого мали таку здатність. Після відкриття небесного ока можна в одній площині бачити одночасно всі чотири боки людського тіла — спереду можна бачити задній, лівий, правий бік; ще можна бачити шар за шаром зрізи; ще можна крізь цей простір побачити, що є основною причиною захворювання. Хіба за допомогою нинішніх медичних засобів можна цього домогтися? Їм до цього далеко. Щоб таке стало можливим, має минути, мабуть, іще тисяча років! За допомогою КТ, УЗД і рентгену теж можна побачити внутрішню частину людського тіла. Але ж ці апарати ого які громіздкі, і всіх їх разом ти носити із собою не зможеш. До того ж вони не працюють без електроенергії. А це небесне око, хай би куди ти пішов, завжди з тобою, і воно не потребує джерела енергії. Як вони можуть іти з ним у порівняння?!

Деякі люди вихваляють нинішні ліки. Я би піддав це сумніву. У Стародавньому Китаї ліки на основі трав були дійсно дуже ефективними. Дуже багато чого було забуто; а дуже багато не було забуто й поширене в народі. Коли я проводив курси в місті Ціцікар, то побачив яточників, серед яких один чоловік видаляв людям зуби. Бачу, він приїхав з півдня — одягнений був не так, як жителі Північного Сходу. Він був радий кожному — видаляв зуби всім, хто до нього звертався. Поряд з ним лежала ось така купа з видалених зубів. Метою цієї людини було не зуби видаляти, а продавати свою мікстуру. З тієї мікстури йшла дуже густа жовта пара. Під час видалення зуба ця людина знімала кришку флакона тієї мікстури, поміщала флакон із зовнішнього боку щоки пацієнта навпроти зіпсованого зуба й казала йому всмоктати кілька разів пару жовтої мікстури, від чого та майже зовсім не витрачалася. Після цього людина закривала флакон і клала його поряд. Далі вона виймала з кишені сірника і, розповідаючи про свою мікстуру, одночасно із цим підсікала сірником зуба, і той випадав. Це відбувалося безболісно. На яснах залишався невеличкий кров’яний прожилок, але кров не йшла. Подумайте тільки: від трохи більшого зусилля сірник може зламатися, а та людина підсікала ним зуба, і він випадав.

Я ж казав, що в Китаї деякі речі поширені в народі. Причому їм поступаються навіть точні прилади європейської медицини. Проаналізуймо, чий результат кращий. Людина підколупнула сірником, і зуб випав. А в європейській медицині для видалення зуба спочатку роблять ін’єкцію знеболювального. Тут зроблять укол, там укол. Це дуже боляче. Коли анестезія подіє, то починають кліщами видаляти зуб. Після того як його пів дня видаляли, ще й корінь, бува, відламавшись, залишиться в яснах. Тоді беруть великий молоток і зубило, щоб його виколупати. Б’ють так, що тремтиш від страху. Далі тебе свердлять за допомогою точного приладу. Деякі люди від свердління аж підскакують. Дуже боляче, утрачаєш чимало крові. Періодично її спльовуєш. От і скажи, у кого результат кращий? Скажи, чий метод більш передовий? Не можна дивитися лише на зовнішній вигляд інструментів. Потрібно зважати на реальний результат. Китайська медицина Стародавнього Китаю була надзвичайно розвиненою. Хай би скільки років іще минуло, нинішній європейській медицині її не наздогнати.

Наука Стародавнього Китаю відрізнялася від нашої сучасної науки, яку перейняли в Заходу. Вона йшла іншим шляхом і могла принести інший стан. Тому не можна пізнавати науку й техніку Стародавнього Китаю, користуючись нашим нинішнім методом пізнання, адже наука Стародавнього Китаю безпосередньо вивчала людське тіло, життя та Всесвіт, а отже, ішла іншим шляхом. Люди, які тоді навчалися, мали знатися на сидінні в медитації. Під час сидіння приділялась увага позі. Коли хтось брав у руки пензля, він мав звертати увагу на спрямування ці, на дихання. Люди в усіх сферах діяльності очищували свої наміри, регулювали дихання. Ціле суспільство перебувало в такому стані.

Хтось із вас запитав: «Якби ми розвивалися шляхом науки Стародавнього Китаю, то хіба могли б виникнути сьогоднішні авто й поїзди? Хіба могла б настати сьогоднішня модернізація?» Моя відповідь: тобі не можна пізнавати інші стани розвитку з позиції цього середовища, у твоїх думках та уявленнях має статися революція. Не існувало б телевізорів, але в самої людини перед головою була би схожа річ: що б ти хотів побачити, те б і побачив. Також вона б мала здатності. Не існувало би поїздів та авто, але людина, сидячи там, могла би плавно злетіти в повітря, навіть ліфт їй був би не потрібний. Та наука принесла б інший стан розвитку суспільства. Необов’язково обмежуватися цими рамками. Летючі тарілки іншопланетян прибувають і відбувають з казковою швидкістю, можуть збільшуватись і зменшуватись. Їхня лінія розвитку ще більш відмінна від нашої, вони мають інші наукові методи.

---